Зародження американської державності в ході війни за незалежність
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ати всім платникам податків ( Делавер, Північна Кароліна, Джорджія і Пенсильванія де від урядовців вимагалося володіння певною власністю)[83-84-5].
1.2 Статті конфедерації та вічного союзу. Військові дії 17781781 рр. та капітуляція Англії
Одночасно з проголошенням Декларації незалежності Другий Континентальний конгрес прийняв засадницькі рішення про принципи утворення міждержавного союзу штатів. Союз цей в ході Війни за незалежність вже склався фактично: існував обєднаний законодавчий орган в особі Конгресу, штати спільно встановили дипломатичні стосунки з Францією, Франція всім разом надала грошову допомогу для війни з Англією, утворилася єдина армія з єдиним командуванням і єдиним фінансуванням. Конституювання цього союзу як особливого державного обєднання представлялося закономірним.
План формування такого союзу вперше був запропонований Б. Франкліном в липні 1775 р. Проте хід він зміг отримати лише з травня 1776 р., коли представники штатів в цілому схвалили і ідею проголошення незалежності, і створення міждержавного союзу як єдиного політичний організм. Тоді ж було прийнято, що обєднання повинне прийняти характер конфедерації. Жодних змістовних характеристик в цей термін тоді не вкладалося. Єдиним зразком подібного обєднання для колоній (як і в планах XVII ст.) були Нідерланди, і організація влади Обєднаних провінцій обєктивно вплинула на конституювання конфедерації (зокрема, рівність голосів штатів загалом на законодавчих зборах при різному складі депутацій, відсутність загальної виконавчої влади). Відносно сенсу запропонованого союзу і відповідно вмісту конституційного акту єдності думок між представниками штатів і між лідерами Конгресу не було. Франклін и Д.Адамс виступали за тісну єдність з сильною єдиною урядовою владою. Представники південних штатів - за конфедерацію, яка передбачала б більшу координацію дій, ніж єдина держава. До вересня 1777 р. погоджений проект був вироблений (не без тиску унітариста Д. Вашингтона) і направлений на схвалення штатів. До листопада 1779 р. його ратифікували законодавчі асамблеї 12 штатів, до 1781 р. під тиском зовнішньополітичних обставин - і Меріленд. 1 березня 1781 р. Другий Континентальний конгрес оголосив про набуття чинності Статей конфедерації і вічного союзу (11 статей), які стали першою конституцією північноамериканської держави.
Не дивлячись на слабкість повноважень створюваних загальних органів влади і управління, Статті проголошували безповоротне створення загальної держави. За штатами не передбачалося права вийти з союзу. Рішення більшості членів союзу мало примусову силу для інших штатів. Формувалася сфера виняткових повноважень союзної держави. У останньому зберігався непорушним суверенітет штатів, оскільки він не був обмежений конкретними нормами Статей: Кожен штат зберігає своє верховенство, свою свободу і незалежність, так само як і всю владу, всю юрисдикцію і всі права, які не надані цією конфедерацією Сполучених Штатам, присутнім на конгресі (ст. 2). Для узгодження цього зовнішнього протиріччя на користь повноправного населення штатів вводився інститут загального міжгромадянства: жителі одного штату, не припиняючись бути громадянами лише штату, користувалися надалі привілеями і пільгами в інших штатах нарівні з їх жителями відносно права пересування, торгівельної і фінансової діяльності, власності. Штати повинні були надавати довіру до юрисдикції інших членів союзу.
Для вирішення загальних справ конфедерації створювався конгрес штатів. Представників в нього (числом від двох до семи) обирали в штатах відповідно власним правилам, на один рік. Штат зберігав право відгуку або заміни у будь-який час своїх представників. На конгресі кожному штату належав лише один голос. За конгресом закріплювалися повноваження, передані у виняткове ведення Сполучених Штатів: вирішення питань війни і миру, дипломатичні стосунки і міжнародні договори, регулювання монетного обігу, мір і ваг, торгівлі, поштової справи, встановлення військових порядків і призначення вищих військових чинів. Для вирішення всіх цих питань була потрібна згода більшості - тобто 9 штатів. Спеціально обмовлялося, що без їх схвалення всі перераховані повноваження недійсні. Тим самим створювалося найважливіше згодом правило конституційних порядків північноамериканської держави: у важливих питаннях передбачається політичне узгодження з субєктами союзу.
Статті формулювали не лише делеговані повноваження союзу, але і заборонні, тобто які накладали обмеження на суверенітет штатів (такий прийом також став важливою рисою американської конституції). Штатам заборонялося вести власну зовнішню політику у всіх проявах без узгодження з іншими штатами, створювати значні озброєні сили.
Під час припинення засідань конгресу діяв комітет з делегатів (поодинці від кожного штату). Це був колективний урядовий орган. Він мав право призначати посадових осіб, вести поточну фінансову політику, встановлювати розмір загальної армії. Щоб уникнути можливих зловживань спеціально вводилися обмеження на перетворення комітету в повноцінний виконавчий орган: йому не могли бути передані повноваження конгресу і найбільш важливі державні справи.
Мертвою буквою залишилася завершальна стаття, якою визначався порядок прийняття в союз нових штатів (і лише для приєднання Канади, що передбачалося, заздалегідь давалася повна згода).
Союз, створений конституціє?/p>