Запорізьке козацтво
Информация - История
Другие материалы по предмету История
кономіки. Так, на територію Січі не допускався царев кабак, тобто російська державно-монопольна торгівля горілкою. Тут зберігалося давнє, що сягало ще часів Київської Русі, право на вільний продаж спиртних напоїв. Ними на Січі й у Вольностях міг торгувати кожний, хто заплатив збір у військову скарбницю. У середині XVIII ст. обсяг зовнішньої торгівлі Запоріжжя становив близько 1 млн. крб. з пасивним торговим балансом, тобто з перевищенням імпорту над експортом.
Фінансові ресурси Запорізької Січі складалися із військової здобичі, грошового і хлібного жалування правителів Речі Посполитої, а згодом Московії, податку, прибутків від натуральних і особистих повинностей, оренди, регалій. Тривалий час фінансова система Запоріжжя обєктивно могла опиратися тільки на зовнішні джерела, передусім військову здобич козаків у війні з турками, татарами й поляками та грошове і хлібне жалування спочатку від польських королів, а потім від московських царів. З часом значення джерел доходів змінювалося.
Військова здобич, що була надзвичайно важливою у XVI і XVII ст. і яку в часи кошового отамана І. Сірка брали в Криму й Туреччині незліченно, втрачає своє значення. І причини тут швидше культурно-економічні, ніж воєнно-політичні. Тривалий приплив дорогоцінних металів і коштовностей так і не збагатив Січ, бо імпорт на Запоріжжі завжди переважав експорт. Перехід від епізодичного насильницького здобичництва до мирного господарювання був економічно вигіднішим.
Грошове жалування козакам вперше призначив 1576р. король Стефан Баторій, який, за свідченням українських літописців, …козакам, как городовым, так и запорожским давал жалованье на год по чирвонцю и по кожуху, чем козаки на долгое время были очень доволны[5,с.100].
Щоправда, це жалування надходило на Січ дуже нерегулярно, оскільки державна скарбниця Речі Посполитої часто пустувала. Після переходу Січі під зверхність Московії гроші, провіант, різне спорядження, свинець, порох сюди присилали московські царі. Приміром, у 1696р. Петро І, котрий згодом так зненавидів запорожців, пожалував кожному козакові по карбованцю (горілка тоді коштувала 2 копійки за кварту майже один літр) і по відрізу сукна за спільну перемогу над турками під Азовом. Упродовж останніх 15 років існування Січі на все 1012-тисячне військо видавали всього 6660 крб., що було мізерією порівняно з потребою.
На Запоріжжі існував і державний кредит. Наприклад, у 1770р. Кіш позичив із військової суми різним купцям понад 1000 крб. Отже, Січ завжди залишалась економічною структурою, яка частково забезпечувала себе продукцією власних промислів і господарювання на власній території (у Вольностях запорізьких козаків). Разом з тим вона не була замкненою державою. Маючи надлишки одних благ і нестачу інших, вона вела активну зовнішню торгівлю.
Таким чином, Запорізька Січ сформувалася на національному ґрунті і відповідала народним звичаям та способу тогочасного життя. Це була самоврядна військово-політична організація народної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, що діяла на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоврядування та економічного лібералізму, її господарський і державний устрій складався у процесі самостійного розвитку українського суспільства і відображував колорит епохи, передавав характер життєдіяльного українського народу працелюба, промисловця, воїна-колонізатора степової окраїни. Господарські осілості запорожців започаткували майбутні села і навіть великі міста. Запорізьке хліборобство заклало основи степової української житниці, пізніше відомої в усій Європі[2,с.321].
Висновки
Отже, територія, яку займали запорожці Вольності Війська Запорізького, охоплювала значну частину Півдня України (землі сучасної Дніпропетровської і Запорізької областей, частково Кіровоградської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Донецької), але до кінця XVII ст. не була чітко окреслена і змінювалася залежно від політичної обстановки. Столицею запорізької вольниці була Січ своєрідне місто-фортеця. Назва Січ походить від слова сікти, тобто рубати, і означала первісно укріплення з дерева та хмизу.
Запорозька Січ формувалася на добровільних засадах із чоловіків за умови православного віровизнання та проходження випробувального терміну. Найвищим військовим, адміністративним і судовим органом була загальна військова рада, яка скликалася за потреби й обовязково на великі свята: Різдво, Великдень, Покрову. Це були загальні збори запорозького козацтва, які відбувалися на січовому майдані.
Істотного розвитку на Запоріжжі набули ремесло і промисли. Чимало різних майстрів працювали в самій Січі, зокрема, в середині 1670-х років там перебувало не менше 100 ковалів, котрі виробляли різні залізні речі. Жили вони в передмісті Січі, але були приписані до куренів, як і інші козаки. За козацьким звичаєм, ремісники виконували роботу для запорожців за певну платню. Крім ремісників-одинаків, на Запоріжжі були майстерні, в яких працювало по 10 і більше осіб. Вони передусім виготовляли й ремонтували зброю. До підприємств ремісничого типу належали також водяні млини, кількість яких на запорізьких землях у 1774р. становила понад чотири десятки.
Отже, ремесла й промисли посідали значне місце у господарському розвитку Запоріжжя. Продукція їх використовувалася не тільки для задоволення внутрішніх потреб самого козацтва, а й значною мірою спрямовувала