Запорізьке козацтво
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ро повагу до власності як суттєву рису економічної свідомості запорожців свідчать суворі покарання за злочини проти власності. Злодійство поміж козаками, посягання на січове майно, розбійництво й пограбування своїх каралися на горло і були при рівні до порушення військових законів.
Уся територія Січі поділялася спочатку на 5, а згодом на 8 паланок (округів): на правому березі Дніпра були Кодацька, Інгульська та Бугогардівська, на лівому Самарська, Орельська, Протовчанська, Кальміуська і біля самого дніпровського гирла Прогноївська. Центром паланки була слобода, де розміщувалася виборна місцева адміністрація на чолі з полковником та невелика залога. У руках паланкової старшини зосереджувалася адміністративна, судова, фінансова та військова влада. Вона підтримувала порядок на підлеглій території, судила, збирала податки, займалась мобілізацією козаків, організовувала оборону паланок від нападів ворогів тощо. У слободах мешкали переважно одружені козаки і посполиті, тобто селяни. Перехід із посполитих у козаки, як і навпаки, не обмежувався. Дослідники поділяють посполитих на такі категорії: тяглі одинаки та жонаті і можні, які мали свої господарства у слободах, а часто навіть хутори, млини, шинки тощо; піші володіли лише дворами і хатами; підсусідки зазвичай не мали власного господарства і мешкали переважно у дворах тяглих посполитих і козаків; бідні або вбогі зовсім не мали майна. Всі вони, незалежно від майнового стану, були особисто вільними[6,с.192].
Офіційно козаки-зимівчаки звалися сиднями, або гніздюками, глузливо баболюбами та гречкосіями і були підлеглим станом щодо Коша. Їх кликали на війну лише у виняткових випадках особливим пострілом гармати з Січі або оголошенням спеціальних гінців-машталірів від кошового отамана. Крім військової служби, вони сторожували, охороняли кордони, а також лагодили курені у Січі, споруджували артилерійські та інші будівлі. Але головним обовязком гніздюків було забезпечення найнеобхіднішим, передусім продовольством, січових козаків. Тому вони обробляли землю, розводили коней, рогату худобу, овець, заготовляли сіно на зиму, тримали пасіки, садили сади, обробляли городи, полювали на звіра, ловили рибу й раків, добували сіль, вели дрібну торгівлю, утримували поштові станції тощо. Більшість прибутків запорізьких зимівників доставлялася в Січ, решта залишалася на харчування самих виробників та їхніх родин.
Великі зимівники, які належали переважно січовій старшині і багатим козакам, становили складне товарне господарство, де разом зі скотарством і конярством, розвивалося й землеробство із значними посівами зернових, а також допоміжні господарські галузі: бджільництво, рибальство, млинарство тощо. Працювали тут наймані працівники, кількість яких сягала кількох десятків, під керівництвом господаря або управителя, що також був найманою особою. Про розміри великих зимівників певною мірою свідчать такі дані (табл. 1) опису майна від 1775р. у господарствах кошового отамана П.Калнишевського, військового писаря І. Глоби та полковника Гараджи.
Таблиця 1. Дані опису майна від 1775р. у господарствах кошового отамана П.Калнишевського, військового писаря І. Глоби та полковника Гараджи
№ пор.Майно, описане 1775р. в зимівникахРозміри описаного майнакошового отамана Калнишевськоговійськового писаря Глобиполковника Гараджи1.Коні639336432.Буйволи93.Віслюки54.Вівці та кози140451246327005.Свині106866.Інша худоба10768891677.Загальна ціна майна, крб.38718 крб.31267 крб.5830 крб.8.Гроші готівкою, крб.47403 крб.21648 крб.9.Векселі, крб.на 5618 крб.10.Невраховане майноВеликі водяні млини, цінні папери тощо
Щодо власне козацького хліборобства, то здавна по зимівниках, слободах та інших поселеннях козаки засівали свої поля різним хлібом, передусім у найбагатших на чорноземи і, головне, найвіддаленіших від сусідства татар паланках: Самарській, Кодацькій, Орельській, Протовчанській. Землю для посівів вибирали зазвичай біля річок або на схилах балок і в долинах, оскільки високий і відкритий степ не завжди був придатний для цього. Більше сіяли гречку, ячмінь, овес і горох, менше жито, ще менше пшеницю. Площі, засіяні зерном, залежали від заможності господаря та кількості наявної у нього робочої сили. Обрану ділянку експлуатували доти, поки земля не виснажувалася і не ставала непридатною для хліборобства. Тоді вибирали інше місце, де будували зимівник і знову бралися за обробіток землі. Для збереження вирощеного хліба від раптових ворожих набігів його ховали переважно у спеціально викопаних у землі ямах, схожих на підземні погреби, помітні зверху лише для господаря.
Із зростанням з року в рік кількості зимівників (наприклад, 1766р. їх, за найскромнішими підрахунками, було близько 4 тис.) та розвитком землеробства збільшувалися площі оброблюваної землі. У другій половині XVIII ст. на Запоріжжі почали у великих кількостях висівати пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку та інші культури. Завдяки цьому Січ не тільки стала забезпечувати власні потреби у хлібі, а й вивозити його нарівні з іншими сільськогосподарськими продуктами за межі краю, зокрема до Криму.
3. Економічний розвиток Запорізької Січі
Істотного розвитку на Запоріжжі набули ремесло і промисли. Французький інженер Г.Боплан, який мешкав в Україні протягом 16301642pp., відзначав, що серед козаків …взагалі трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожумяк?/p>