Завоювання Київської Русі монголо-татарами
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Зміст
Вступ
1. Спустошення Батиєм Північно-Східної Русі
2. Похід монголо-татарів на Південну Русь
3. Роль монголо-татарської навали та іга у словянській історії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Однієї з трагічних сторінок історії Київської Русі XIII ст. є монголо татарська навала.
Кінець ХІ середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздрібненості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави, набирають сили відцентрові тенденції. Вже в ХІІ ст. на теренах Русі зявляються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканьське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська та Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилось 12 князівств (земель), то їх кількість на початку ХІІІ ст. досягла 50, а у XIV ст. 250.
Феодальну роздрібненість спричинило декілька факторів.
- Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Поруч із словянами тут проживали понад 20 народів. Процес механічного приєднання та завоювання нових земель Київської Русі помітно випереджав два інші процеси формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їх своєрідне переварювання і органічне включення у структуру давньоруської держави, що врешті-решт і створювало ґрунт для зростання відцентрових тенденцій.
- Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючого формування процесу економічної та політичної відокремленості давньоруських земель.
- Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Паралельне існування, зміцнення та накладання горизонтального (від старшого до молодшого) і вертикального (від батька до сина) принципів успадкування влади були причиною феодальної роздрібненості.
- Зміна торгівельної конюнктури і занепад торгівлі.
- Перманентні напади степових кочовиків
Справжньою Немезидою для Києва були його давні вороги кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, оскільки по десятиліттях затятої та виснажливої для обох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійні стосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні звязки з представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари.
1. Спустошення Батиєм Північно-Східної Русі
При житті Чингісхан оголосив своїм спадкоємцем (каганом) третього сина - Угедея. При Угедеї (він помер в 1241 р.) монголи завершили підкорення Китаю. Оскільки почата ними на початку 30-х років спроба опанувати землями аланів, башкирів і волзьких болгар силами одного улусу Джучи закінчилася невдачею, в 1235 році на хуралі в столиці Монгольської держави Каракорумі було ухвалено рішення про загальмонгольський похід на захід для завоювання країн Європи. Главою походу (джихангіром) був призначений старший син Джучи, Бату (Батий), а його військовим радником - Субедей-багатур.
Перший похід Батия на Русь почався в 1236 році, Батий і Субедей вели за собою величезне для того часу військо. Точного числа воїнів, очевидно, ніхто не знав. Багато істориків вважали його рівним 300-500 тисячам вершників. Таку кількість вершників, що кинулися на Русь, варто визнати малоймовірною; у противному випадку їм треба було б в умовах зими прокормити з урахуванням запасних коней близько 1 000 000 коней, що практично нереально. Згідно повідомленню східних літописців, військо Батия - Субедея включало близько 30 000 монголів (з них 4000 - гвардія) і близько 200-300 тисяч різноплемінних кінних воїнів, що приєдналися до монголів на шляху їхнього проходження. С. М. Соловйов теж називав цифру 300 000. Інші автори приводять цифру 120-150 тисяч вершників, що, імовірно, найбільше відповідає істині. Хоча в історіографії є й інші точки зору. Так, наприклад, Л. Н. Гумилев приводить цифру в 30 000 - 40 000 воїнів, вважаючи, що велику кількість воїнів південноруського степу просто не могли прогодувати, тому що кожен воїн мав по 2-3 коня.
Монголи наприкінці 1236 року розгромили волзьких болгар, улітку 1237 року підкорили собі половців у межиріччя Волги й Дону, а восени 1237 року головні сили Батия зосередилися у верхівях ріки Воронежа. Попереду перед ними лежала Північно-Східна Русь.
Першим здобутком завойовників стало Рязанське князівство. Тут не чекали небезпеки з боку степу. Звичайно степняки нападали на руські землі навесні, по свіжій траві, або в крайньому випадку влітку, після збирання врожаю. А в той час стояла пізня осінь, і перші пухнаті сніжинки вже починали кружляти в повітрі. Яка може бути війна напередодні холодної зими? Тим часом полчища Батия обійшли з півдня, лісостепом, заболочені мещерські ліси й раптово обклали Рязань. Посли Батия предявили рязанському князеві Юрію Інгваревичу ультиматум - віддати їм від усього десяту частину. Після ради з васальними рязанськими князями Юрій відповів послам Батия відмовою, додавши із твердою рішучістю: "Коли нас усіх не стане, тоді все буде ваше". У надії домов