Жіноча освіта
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
?я молоді, розраховуючи на те, що згодом, створивши нові сімї, вона виховуватиме дітей теж по-новому .[13, c 62]
Смольний інститут був закритим навчальним закладом, у якому дівчата впродовж 12 років, починаючи з 6-річного віку, знаходилися поза впливом своєї родини. Педагоги обстоювали перевагу саме закритих виховних закладів. Найголовніші поняття тогочасного жіночого виховання формувалися з позиції європейського просвітництва, раціоналізму і доцільності.
Законодавча регламентація жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні розпочинається з другої чверті XIX століття. Дослідники мають різні
думки стосовно часу заснування інститутів в українських містах: Харкові (1812 або 1818 р.), Полтаві (1817 або 1818 р.), Одесі (1828 або 1829 р.), Києві (1838 р.)
Ці школи були невеликими. Так, в Одеському інституті в перші роки навчалося 224 дівчини. Бюджет інститутів шляхетних дівчат складався із коштів дворянства, допомоги уряду, приватних пожертвувань, прибутків міст, плати за навчання (в середньому 300 руб. за рік) .
Відкриття таких освітніх закладів зумовлювалося актуальною вимогою часу шляхом освіти і виховання створити у краю нові покоління, котрі були б вірні Престолу й Батьківщині... .Крім того, заснування жіночих шкіл у ХІХ столітті в багатьох містах країни повязано з тим, що царський уряд остаточно переконався в недосконалості системи виховання дівчат вищих станів суспільства у монастирях та приватних пансіонах. Після того як інститути на українських землях підготували перших вихованок, суспільство мало змогу переконатися у перевагах інститутської освіти над вихованням у приватних жіночих закладах. Попит на інститутську освіту почав активно зростати. Інститут був базовим навчальним закладом з підготовки висококваліфікованих кадрів, зокрема керівних, для жіночих гімназій, кількість яких поступово зростала. Так, у 1904 році жіночих гімназій в Одеському навчальному окрузі було 45, а вже у 1910 році 85, що можна пояснити бурхливим економічним розвитком регіону та фінансовою допомогою школам органів земського і міського самоврядування. Кількість інститутів шляхетних дівчат залишалася стабільною. [8, c171]
Інститути шляхетних дівчат давали суспільству освічених засновниць нових жіночих навчальних закладів, які могли здійснювати свою діяльність на основі порядку, поглядів, традицій, які запозичили під час свого навчання. На той час інститутки Були добре підготовленими для майбутньої ролі матері та виховательки власних дітей. Крім того, жіночі школи сприяли розповсюдженню західноєвропейської культури в державі.
12 грудня 2008 року виповнюється 190 років від часу заснування Інституту шляхетних дівчат у Полтаві. Сторічна діяльність цього середнього навчального закладу для збіднілих дворянок на теренах Полтавщини гідна уваги сучасних освітян і тих, хто шанує історію та культуру рідного краю.
Згідно з програмою державного виховання дворянських дівчат із 6 до 18-річного віку, розробленою І.І. Бецьким, увесь цей час діти не повинні були бачити свої сімї. Моральне виховання як для хлопчиків, так і для дівчаток було однаковим. Різниця ж між ними була в змісті освіти, глибина якої для дівчаток не вважалася за потрібну. Навчально-виховний цикл для дворянських дівчат розділявся на 4 класи (віки) , навчання в кожному з яких продовжувалося 3 роки.
У першому (від 6 до 9 років) викладалися російська та іноземні мови (французька, німецька), арифметика, малювання, танці, музика (вокальна й інструментальна), шиття і рукоділля.
У другому (від 9 до 12 років) викладалися географія з історією та деяка частина економії чи домобудівництва.
У третьому (від 12 до 15 років) додавалось читання історичних і повчальних книг, частково архітектура і геральдика.
У четвертому віці (від 15 до 18 років) призначалось дівчатам перевіряти своє навчання майже самою практикою. Більшу частину часу вони повинні були витрачати на інші заняття: чергувати щотижнево по господарству, вести записи про витрати, здійснювати платежі, визначати ціну товару за його якістю, дивитися, щоб у всьому був зразковий порядок і чистота.
Окрім цього, по дві дівчини мали щодня чергувати в інших класах як помічниці класних дам. І від цієї практики, як записано в статуті Смольного інституту шляхетних дівчат, „звикати зарані, як їм, будучи матерями, навчати дітей своїх і у власному своєму вихованні знайти собі опору, в якому б стані їм жити не довелось”.
Для занять із вихованками призначались класні дами в усіх класах, котрим наказувалося понад усе привчати дівчат до слухняності. “Старатися, щоб дівчата не звикали надмірно пишатися або мати понурий вигляд. Над усе настановляти їх в основах благорозумності, доброзичливості, благопристойності, благородної, а не вимушеної ввічливості й усіх добродійностей. Щоб від юності і до віку привчені були до добродійності, ввічливості, лагідності й приємних розмов не тільки з рівними, але з найостаннішими, якого б звання хто не був”. [21, c 77]
У перших числах січня 1817 року проект утворення в Полтаві дворянського благодійницького інституту з пояснювальною до нього запискою княгиня Рєпніна передала для зачитування в нещодавно зведеному (1810 р., архітектор О. Захаров) будинкові дворянського зібрання (нині кінотеатр імені І.П. Котляревського). Серед 25-ти пунктів указаного проекту слід виокремити загальноустановчі, навчально-педагогічні, фінансово-економічні положення. У проекті зазначалося, що в основу створення дівочого інституту покладена благодійницька турбота дворянст?/p>