Жіноча освіта
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
µми жіночї освіти на українських землях у XIX на поч.XX ст.
Перші відомості про навчання дівчаток у древній Русі припадають на XI століття. У 1086 році Анна Всеволодівна, сестра Володимира Мономаха, відкрила при Андріївському монастирі в Києві дівоче училище. Дочка полоцького князя Єфросинія в заснованих нею монастирях навчала не тільки монахинь, а й жінок-мирянок. У першій половині XVI ст. митрополит Данило у своїх повчаннях говорив, що навчання необхідно не лише монахам, а й мирянам юнакам і дівчатам.[20, c-340]
На початку XVII ст. хорошу, як на ті часи, домашню освіту одержували царські дочки і дівчата із знатних боярських сімей. За Петра І у Москві І Петербурзі зявилися приватні світські школи, в яких могли навчатися і дівчатка. В 1724 р. монахи були зобовязані виховувати сиріт (хлопчиків і дівчаток) і навчати їх грамоти, а дівчаток ще й прясти, шити та ін.
У 1754 р. в Москві і Петербурзі, а згодом і в інших містах, були відкриті перші акушерські школи. В скитах розкольників діяли приватні школи, в яких викладали майстрині. В середині XV III ст. в Росії зявилися приватні пансіони, які утримували Іноземці. Початком громадської освіти жінок у Росії вважається 1764 р., коли в Петербурзі за проектом І.Бецького було засноване Виховне товариство благородних дівчат.
Тоді ж було зобовязано відкрити привілейовані навчальні заклади для дворянських дітей в усіх губернських містах. У створених згідно із статутом
- р. малих народних училищах дозволялося навчання дівчаток, але кількість їх, порівняно з хлопчиками, була дуже мала (у 1800 р. в 315 училищах навчалися 18128 хлопчиків і лише 1987 дівчаток, до того ж дві третини з них припадали на столичне народне училище). Шкільна реформа 1804 р., обійшла мовчанкою питання жіночої освіти, що продовжувало розвиватися за межами загальної системи народної освіти. [22,c162-168]
Із 1843 р. починають створюватися єпархіальні училища - середні навчальні заклади для дочок духовенства. У 1844 р. місцеві влади були зобовязані відкрити особливі жіночі школи в тих районах і населених пунктах, де налічувалося не меньше 25 дівчаток відповідного віку. Однак в умовах кріпосної Росії ці школи не могли залучити до навчання значної кількості учнів. Для розвитку жіночої освіти в Росії, особливо в першій- половині XIXст., характерне прагнення утвердити соціальну організацію жіночих шкіл.
У середині XIX ст. середня жіноча освіта опинилася в цілковитій суперечності з життєвими вимогами. Видатні російські педагоги-демократи К.Ушин-ський, М.Пирогов, М.Вишнеградський, революціонери-демократи М.Черни-шевський, М.Добролюбов, Д.Писарев різко критикували систему закритої привілейованої жіночої освіти, її вузькосоціальний характер, відірваність від реального життя. Вони вимагали виховання жінки як людини, яка має рівне з чоловіком право на освіту, захищали загальноосвітній, відкритий характер виховання жінки, його доступність.[8,c169-174]
Під впливом суспільного руху в Росії в 60-х роках дещо розширилась мережа жіночих навчальних закладів, зросла можливість здобуття дівчатками загальної освіти у спільних школах. В середині 60-х років Росія посідала перше місце в Європі з розвитку середньої жіночої освіти. Проте середні школи все ще були доступні переважно для дівчаток із багатих сімей.
У 60-х роках XIX ст. все активніше обговорювалося питання про необхідність навчання в початковій школі дівчаток із простого народу. В 1861 р. був створений особливий орган з вивчення проблеми спільного навчання в школі дівчаток і хлопчиків. Дівчаток почали навчати в безоплатних недільних школах разом з хлопчиками, одначе дівчаток навчалося в школах вкрай мало. Так, у 1863 р. в усіх початкових навчальних закладах навчалося 708018 хлопчиків і 157833 дівчаток.
У 1864 при Петербурзьких жіночих гімназіях створюються педагогічні жіночі курси. До кінця XIX ст. вступ жінок у ВНЗ був закритий. Перші російські жінки, які здобули освіту, навчалися за кордоном. Лише в 1896 р. жінкам надали право вступати до інститутів та університетів, а в 1897 р. в Петербурзі було відкрито жіночий медінститут.[21,c 76-77]
Важливою подією в історії розвитку жіночої освіти був перший Всеросійський зїзд з питань освіти жінок, що відбувся в 1912 р. На ньому ґрунтовній критиці піддавалась існуюча система жіночої освіти, гостро постало питання про рівність у правах жінок і чоловіків на освіту.
Після революції 1905-1907 років дещо збільшилась кількість дівчаток у народних школах і середніх навчальних закладах. Але в переважній більшості жінки в дореволюційній Росії були не тільки позбавлені права здобути спеціальну освіту, а й залишалися неграмотними (див. 1.2.1).
За даними перепису 1897 p., у містах Росії грамотними були тільки 12,4%, в сільській місцевості - лише 8,6%. Особливо низькою була грамотність серед жінок національних околиць Росії: у школах навчалися тільки 289 жінок-казашок, серед туркменів до революції було тільки 7 грамотних жінок.[24, c37]
Швидко зростала мережа жіночих гімназій і прогімназій: у 1880 році їх було 79, у 1887 р. - 106 та 180 прогімназій.
Починаючи з 1872 р. в Росії почали відкриватися приватні жіночі гімназії, що пояснювалося нестачею жіночих середніх навчальних закладів та невдоволенням в суспільстві змістом і обсягом навчальних курсів у державних жіночих гімназіях. Відповідно до положення про приватні жіночі гімназії 1972р. передбачалося, що вони користуються тими ж правилами, що й державні, зобовязані дотримуватися правил та програм, установлених міністерством освіти, і підпоря?/p>