Життєві форми організмів
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
·наченням О.І. Зозуліна. життєві форми складаються з сукупності рослинних організмів, які мають якісно подібні пристосування для вдержання ними площі населеності і розростання на цій території. Отже, вона витримана у фітоценологічному плані. Всі рослини згідно системи Зозулина розбиває на чотири життєві форми:
1. Редитивні рослини (від лат. reddere поступатися) багаторічні види, які поступаються під час росту особин своїм місцем у випадку знищення з якої-небудь причини надземної частини (багато дерев тропічної зони, в яких немає сплячих бруньок для основи стовбура. У наших умовах до таких можна віднести більшість хвойних порід).
2. Рестативні рослини (від лат. restore залишитися) багаторічні види, які поновлюються від сплячих бруньок у разі знищення надземних частин (це більшість дерев, кущів і трав помірного поясу).
3. Іруптивні рослини (від лат. ітітрге вторгатися) багаторічні види, які вторгаються за допомогою нових пагонів у місця, зайняті іншими видами (це переважно кореневищні і коренепаросткові рослини).
4. Вагативні рослини (від лат. vagare кочувати) однорічні і дворічні види, які розмножуються лише насінням (не вдержують за собою площу), за допомогою вітру, який його розносить. На новому місці насіння проростає.
Ці типи діляться ще на постійно вічнозелені, постійно листопадні і періодичні. Єдність принципу класифікації життєвих форм надає системі Зозулина риси цілеспрямованості і системності. Але це штучна система тому, що дерева віднесені до трьох типів. До другого типу віднесено дерева, кущі і трави.
Російським ботаніком І.С.Серебряковим була запропонована класифікація життєвих форм на основі архітектоніки вегетативних органів. Життєва форма за Серебряковим, це своєрідний зовнішній вигляд (габітус) певної групи рослин, який формується в процесі онтогенезу, росту і розвитку в певних умовах середовища. Життєві форми складаються під впливом сприятливих і несприятливих умов середовища. Серебряков використав велику сукупність ознак в системі співвіднесення, виділивши такі одиниці класифікації: відділи, типи, класи, підкласи, групи, підгрупи, секції життєвих форм та власне життєві форми.
І.С. Серебряков виділяє відділи: А наземні і епіфітні рослини, які включають три типи: 1) дерева, 2) кущі, 3) кущики.
Відділ В напівдеревні рослини (IV тип напівкущі і напівкущики).
Відділ С наземні трави (Vтип полікарпічні трави, VI тип монокарпічні трави).
Відділ D водяні трави (VII тип земноводні трави, VIII тип плаваючі і підводні трави).
Таким чином, Серебряков поділяє відділи насамперед за структурою надземних осей (деревні, напівдеревні і травянисті). У відділі деревних рослинвін виділяє типи за відносною тривалістю життя надземних осей; у відділі наземних травянистих рослин за тривалістю життя рослин у цілому.
Послідовність відділів і типів у системі Серебрякова показує основні напрями еволюції життєвих форм покритонасінних від дерев до трав. Класи в межах типу виділяються за ознакою більшого екологічного і еволюційного значення, що виявлено в структурі пагонів (рослини з повзучими, розетковими та іншими стеблами). У ряді типів виділяються класи на основі спеціалізації живлення рослин (сапрофіти і паразити), способу життя (епіфіти) тощо. Але це не порушує принципу, бо своєрідність живлення способу життя цих рослин знаходить свій вияв у структурі їх пагонів. Особливості структури пагонів, за Серебряковим, надають життєвим формам кожного класу різко виявленої морфологічної і економічної своєрідності. Закінчується система життєвих форм типом монокарпічних травянистих рослин.
Біоморфологічна структура визначається як властиве флорі кількісне співвідношення елементів, які різняться за біоморфологічними ознаками. Як було показано ще О.Гумбольдтом, Х.Стевеном та К.Раункієром, таке співвідношення для подібних флор характеризується високою константністю та являє їх важливу характеристику. Як відмічають Г.М. Зозулін, І.Г.Серебряков, В.М.Голубєв. С.М. Зиман, сучасні системи життєвих форм є еволюційними та суттєво різняться між собою у звязку з різними принципами, покладеними у їх основу.
Біоморфологічна структура є важливим показником регіональної флори, оскільки в значній мірі залежить від екологічних умов, насамперед від грунтово-кліматичних та екотопічних. Складні системи взаємовідносин рослин та умов оточуючого середовища виявляються у фізіологічних особливостях і життєвій формі (габітусі) рослин.
Вивчення життєвих форм різних фітоценозів сприяє більш глибокому пізнанню структури, динаміки рослинних співтовариств і їхнього взаємозвязку із середовищем. По Гамсу, життєві форми є адекватним вираженням умов життя організмів; тому їхнє вивчення в біоценозах - надійний засіб екологічної оцінки місце існування.
Б. А. Келлер підкреслював, що розчленовування рослинного покриву на життєві форми і зясування їхньої ролі дає більш глибоке представлення про будівлю рослинних угруповань і про їхні відносини із середовищем.
По Адамсу, специфіка біологічного спектра тієї або іншої країни визначається її історією. Дослідження біологічних спектрів різних пустель Азії, Африки, Америки й Австралії приводять цього автора до висновку, що при подібності клімату часто виявляється значне розходження в складі життєвих форм, що порозумівається особливостями флори і її походженням.
Кейн йде далі і дійде висновку, що спектри окремих асоціацій тонко реагують на особливості мікроклімату. Тонка реакція спект