Життєвий і творчий шлях Володимира Сосюри
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
лодомору, репресій та розстрілів діячів української культури це довело Сосюру до межі психічного розладу.
Поезія Сосюри виразно національна за своїм характером він далі розвиває традиції Тараса Шевченка і Лесі Українки, української народної творчості. Він приніс із собою в наше письменство запах і кольори рідного краю, саме тієї місцини, яка ще дуже мало була відтворена й оспівана, - Донеччини, Слобожанщини, з усіма особливостями своєї історії, етнографії, фольклору. У тексті поезій ми раз у раз зустрічаємо місцеві назви: Лисиче, Камінний Брід, Третя Рота, Біла Гора, Рубіжне, Володине, Кабанне, Сватове, Скальковське, Попасна, Яма, Московське, Юзівка.
Разом із цим в українській мові Сосюри багато нових слів: бремсберг (похила гірнича виробка, що зєднує верхній горизонт шахти з нижнім), штейгер, теодоліт, карбідка і т. ін.
При всьому національному, пісенному складі поезії Сосюри, змістом своїм вона інтернаціональна. Це дуже часто зустрічається в згадках про червоних бійців, де поруч з українцями були росіяни, латиші. Особливо характерна уже для ранньої його поезії інтернаціональна тема. Зразком твору на інтернаціональну тему є поема "1871 рік"
Нова лірика була зібрана в збірках 1924 року: "Осінні зорі" і "Місто". Крім вірша "Так ніхто не кохав…", ми маємо тут і кілька інших шедеврів Сосюриної лірики: "Сняться мені ешелони і далі…", "Такий я ніжний, такий тривожний", "Дитина порізала пальчик" та ін.
Такі світлі, гуманні, патріотичні й разом з тим глибоко інтимні почуття могли вилитися лише з серця людини, визволеної від усяких пут. Часто зявляються у поета образи недавнього минулого ("Сняться мені ешелони…"), але не настирливо, не як підкреслення своїх заслуг перед революцією, а як дуже важлива, необхідна деталь його світовідчування, бо ж таке пережите ніколи не забувається. Причому Сосюра скрізь надзвичайно щирий, самокритичний. Він інколи згадує і той час. Коли блукав манівцями.
Розгадати творчий шлях Сосюри за збірками не можна. Збірок цих багато, і не кожна з них становить новий етап, як, приміром. У Тичини. У Сосюри інколи одного року зявляються дві збірки, між якими нема суттєвої різниці, наприклад. "Сніги" і "Сьогодні" (1925), "Золоті шуліки" і "Юнь" (1927).
Після народження сина у інтимній ліриці поета зявляються нові мотиви, прикладом яких є поезії "Колискова", "Уночі шелестить мені листя":
Вітер листя ганяє у сквері,
Я синочка підкинув: агов!
Скоро будеш і ти піонером
І казати, що завжди готов.
Поет звертається і до історичних тем. Зявляється роман у віршах "Тарас Трясило", поема "Мазепа". Тут виявилося недостатнє знання автором історичних джерел, спрощене розуміння соціальних антагонізмів, надто велика увага до любовної інтриги.
Наприкінці 20-х і на початку 30-х років виходять у світ збірки "Коли зацвітуть акації" (1928), "Поезії" (в трьох томах, 1929), "Дніпрельстан" (1930), "Серце" (1931).
У кінці 20-х років Сосюра був уже цілком сформованим поетом, визнаним усім народом.
Високу оцінку творчості дали тодішні критики: Я. Савченко, В.Корняк, М. Доленго, А. Лейтес, О. Дорошкевич, О. Білецький та ін. Найцікавішою є стаття О. Білецького, який помітив основну рису творчості Сосюри, назвавши його "справжнім ліриком української революції". Автор статті визначив місце поета серед його сучасників: В. Чумака, В. Еллана-Блакитного та ін. О. Білецький намагався розкрити причини успіху Сосюри серед читачів, так би мовити, його "секрети". Використовуючи спогади поета "З минулого", критик приходив до висновку про нерозривний звязок поезії Сосюри з його власним життям і з життям народу. Звідси щирість його поезії і популярність серед читачів.
Великий талант Сосюри розвивався разом з усією нашою країною, що стала тоді на шлях індустріалізації. Дніпрогрес, це електричне серце України, стає символом нових форм і процесів життя. Одним із перших оспівав його Сосюра в поезії "Дніпрельстан" (1926). У вірші розгортається широка панорама сучасного, минулого й майбутнього України. Спочатку ми бачимо індустріальний пейзаж нової України: гримить Дніпро, працюють велетенські турбіни. Поет відтворює не саму індустрію, а титана, який невпинно веде народ до комуни. Цим титаном в очах автора є робітничий клас ("міцна робочого рука").
З вершини дніпровської греблі поет оглядає минуле України й десь удалині бачить її майбутнє. Не забуває Сосюра і про свого великого вчителя. Могила Шевченка органічно "вписується" в індустріальний пейзаж:
В росі Тарасова могила,
Навколо криця і чавун…
Спокійно спи, поете милий:
Вже простягли над світлом крила
Міцні республіки комун.
Невтомно працює поет у передвоєнні роки. Виходять його збірки: "Червоні троянди", "Нові поезії", "Люблю", "Журавлі прилетіли", "Крізь вітри і роки". 1937 року Сосюра переїжджає на постійне мешкання до Києва. За успіхи в розвитку радянської літератури його нагороджено орденом "Знак пошани" (1939).
Лірика Сосюри передвоєнних років багата і розмаїта. Тут чимало традиційних любовних мотивів. Інколи поета й тепер огортає сум і печаль. Проте Сосюра завжди знаходить у собі сили перемогти їх.
Невтомно розробляв Сосюра ліро-епічні форми.
Автобіографічний характер мав найбільший за розміром віршований роман "Червоногвардієць", над яким Сосюра працював у передвоєнні ?/p>