Емоції страху
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Емоції страху
Багатство форм поводження у тварині, а також у людському світі можна визначити схематично за допомогою двох рухових векторів: "до" і "від" навколишнього світу. У першому випадку сигнал ззовні викликає зближення, в іншому - віддалення від джерела стимуляції. Основна рухова реакція є антиципацією того, що наступить, своєрідним обчисленням імовірності щодо того, задовольнить навколишній світ основні потреби індивіда чи ні. Субєктивним корелятом руху "до" навколишнього світу є позитивні почуття, пережиті людиною, як любов, дружба, симпатія й т.д., а протилежного напрямку - негативні почуття, як страх, ненависть, ворожість, презирство й т.п. Негативна антиципація, або установка "від" навколишнього світу, містить у собі дві можливості: або "я знищу мир", або "сам буду їм знищений". Втеча й агресія, а також відповідні їм почуття страху й ненависті коштують дуже близько друг до друга, а часто взагалі нероздільні.
Зрозуміло, що ворожий мир вимагає значно більшої мобілізації чинностей, ніж мир дружній. У втечі й боротьбі витрачається більше енергії, ніж у безпечному й спокійному оточенні. Позитивна установка звязується з перевагою анаболічних (побудова), а негативна - з перевагою катаболічних (розпад) процесів. У першому випадку баланс обміну з оточенням корисний для організму; він будує себе за рахунок оточення, у другому - баланс негативний (для організму); переважає процес знищення власної структури.
Обмін із середовищем, зрозуміло, не може бути односпрямованим, винятково, тому що його сутністю є побудова й знищення, діалектика життя й смерті. Ладу свою індивідуальну структуру, люди знищують структуру свого середовища, тобто живуть за рахунок життя інших живих істот і одночасно знищується також власна структура для вивільнення енергії, необхідної для боротьби за життя, і одночасно індивід перебуває під загрозою знищення з боку інших живих істот.
Не можна також усунути з життя всіх переживань, які повязані з аспектом її знищення, а саме, болю, страждання, страху й ненависті, подібно тому, як не можна представити її собі без позитивних переживань, повязаних з аспектами її утвору: радості, насолоди й любові.
При всіх спробах аналізу основних переживань важливо правильно помістити їх на осі часу. Інакше представляється знищення в безпосереднім зіткненні, і інакше - на дистанції. У теперішньому часі часткове знищення дасть переживання болю, у той час як повне, тобто смерть, не є вже переживання, але кінець усього. Агонія, імовірно, обумовлена розпачливим зусиллям віддалення від смерті, максимальною мобілізацією організму для боротьби за життя, у якій хвилини, коли організм готовий здатися, звязуються із втратою свідомості, втечею в сновидіння, у блискавичні образи минулого. Втеча від дійсності у вигляді різних форм порушення свідомості є при цьому своєрідним захистом перед занадто близьким зіткненням з повною деструкцією.
У тимчасовому віддаленні небезпека знищення представляється у формі сигналу з навколишнього світу, що тим самим змінюється в мир небезпечного й ворожий, або сигналу зсередини власного організму, що у результаті викликає занепокоєння. Не завжди сигнали відповідають дійсній небезпеці, і чим більше розвинена сигнальна система (органи почуттів, нервова система й руховий апарат), тим більше можливості різноманітних трансформацій зовнішніх або внутрішніх стимулів в окремих ланках рефлекторної дуги. Тим самим більше їхня здатність відривається від конкретної ситуації, а у звязку із цим всі частіше конкретна небезпека заміняється абстрактної.
Сигнал небезпеки збуджує установку "від" навколишнього світу, що звязується, як уже згадувалося, із загальною мобілізацією організму для втечі або боротьби, а субєктивно виражається в переживаннях страху й ненависті. Не вдаючись в обговорення складної й поки ще тільки частково вивченої фізіології цієї основної установки, можна сказати, що у вищих тварин і в людини мобілізація організму здійснюється, головним чином, через сильну розрядку у вегетативно-гормональній системі. Ця розрядка іноді може бути настільки сильної, що сама по собі приводить до смерті. Вираження, що хтось "умер від страху" не є тільки фігуральним. Смерть без явної органічної причини відома клініцистам і патологоанатомам. У так званих примітивних народів зустрічаються випадки смерті, викликані порушенням табу або прокльоном чаклуна; це - "смерть Буду", описана, наприклад, що видається фізіологом Кенноном. З його концепції про роль вегетативної системи в емоційній сфері народилася пізніше теорія стресу Сельє. Гостра шизофренія може скінчиться смертю, однієї із причин якої, найімовірніше, є страх.
Минаючи рідкі випадки, у яких саме готування до боротьби за життя - біологічна "холодна війна" з навколишнім світом - кінчається смертю, можна прийняти, що різноманітні фізіологічні реакції, що спільно викликають загальну мобілізацію організму, мають цільовий характер. Ця цілеспрямованість залежить, однак, від того, у якому ступені антиципація майбутнього є правильної, чи виявиться мобілізація необхідної або надлишкової. Вона необхідна тоді, коли після її треба потребуючої крайньої напруги чинностей боротьба за життя; надлишкова тоді, коли після її нічого не відбувається й вся мобілізація виявляється неекономічним виділенням енергії.
У студентів, що очікують важкого іспиту, робота серця порівнянна по інтенсивності з йог?/p>