Емоції страху
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
? роботою при високогірному сходженні. Так, що стискує в товариських контактах потіння, долонь полегшує захоплення супротивника в лютій боротьбі. Позиви до сечовипускання й дефекації фізіологічно доцільні, тому що легше тікати або боротися з порожнім сечовим міхуром і кишечником, але викликають турбота, якщо зіткнення з оточенням приймає інші форми. Збільшення звертаємості крові протидіє кровотечі, що у жорстокій боротьбі неминуче, але якщо до такої боротьби справа не доходить, воно може привести до інфаркту. Подібних прикладів можна знайти значно більше.
У людині існує протиріччя між його основною орієнтацією в навколишньому світі, що, як і у тварин, балансує між установками "до" і "від" оточення й звязується з вегетативно-гормональною розрядкою і його актуальним поводженням, у якому переважає установка "над", тобто між перетворенням оточення відповідно до власній структурі й перетворенням себе відповідно структурі свого оточення. Ця установка не вимагає загальної мобілізації організму, але примушує до утворення всі нових функціональних структур у постійній взаємодії з оточенням. З анатомічної точки зору розвиток цієї установки в людини повязане з розвитком, у той час як основна орієнтація (установка "до" або "від") залежить, насамперед, від більше древніх частин нервової системи, які тісно повязані з ендокринною системою. Мозок людини, що стосується древніх його частин, деяким відрізняється від мозку нижчих ссавців. Філогенетичний розвиток концентрується на корі мозку, особливо на її молодих частинах. У тимчасовому аспекті основна орієнтація (установка "до" або "від") випереджає детальна й конкретну (установка "над"), у якій здійснюється більше точний аналіз ситуації й вибір однієї з багатьох форм взаємодії з оточенням. На противагу установки "над", установки "до" або "від" відрізняються великою інерцією, бідністю потенційних функціональних структур і легкістю їхнього закріплення. Слідством цього часто буває те, що одна з основних установок зберігається значно довше, ніж це необхідно. Можна спостерігати людей, які все своє життя проявляють установку страху або агресії, так що їхньої установки трактують як конституціональні й залежно від поділюваних поглядів пояснюють їхніми генетичними впливами або зовнішніми, закріпленими в раннім дитинстві.
Як представляється, негативні установки (орієнтація "від" оточення) мають більші шанси закріплення, ніж позитивні. Тому що вони викликають більшу мобілізацію організму, що по механізму порочного кола ще більше підсилює дану установку. Коли якийсь сигнал з оточення збуджує почуття страху, те супутня йому вегетативно-гормональна розрядка підсилює почуття страху, що, у свою чергу, збільшує оборонну мобілізацію організму й так далі по колу. Виходом з порочного кола стає яка-небудь рухова активність, у якій хоча б частково розряджається мобілізація організму. Тому в стані занепокоєння здійснюється ряд безцільних рухів, як ходіння туди й назад, грюкотіння пальцями по столі, ритмічне притопування ногою й т.п. У сновидіннях страшні ситуації переживаються звичайно сильніше, ніж аналогічні ситуації наяву, імовірно, тому, що можливості рухової розрядки під час сну обмежені. Саме позбавлення рухової волі підсилює агресивна напруга. Собака на цепку стає злим, раб завжди страшний. І навіть бездіяльність, хоча б у стані милостивого розслаблення, спокою й почуття щастя, через якийсь час приводить до стану занепокоєння, що мобілізує до активності. Це була б позитивна сторона негативної установки; завдяки їй не можна застигти в єдиному пункті, протистояти тим самим процесу життя, основною рисою якого є мінливість.
Ситуації, що викликають установку страху, можна поділити на чотири групи: повязані з безпосередньою загрозою життю, із соціальною погрозою, з неможливістю здійснення власного вибору активності й з порушенням існуючої структури взаємодії з навколишнім світом. Отже, залежно від генезису можна говорити про страх біологічному, соціальному, моральному й дезінтеграційному. Саме протікання реакцій страху звичайно не дозволяє нам розрізняти, з яким видом страху ми маємо справу. Це можливо лише при докладному аналізі ситуації, що викликає установку страху. Наприклад, у неврозах часто зустрічаються приступи сильного страху смерті, що зовсім не є біологічним страхом, тому що смерть хворому не загрожує й, навпаки, па початкової стадії онкологічного захворювання нерідко виступають симптоми невротичного занепокоєння з тематикою, що дозволяє припускати соціальний або моральний страх, а фактично за ними коштує біологічний страх.
Біологічний страх викликається ситуацією, що загрожує безпосередньо життя. Погроза може виходити ззовні або зсередини організму. У першому випадку погроза усвідомлюється ясно, і при цьому ми говоримо про страх. Він буває сильніше, якщо немає можливості діяти, якщо людина почуває себе відносно небезпеки беззахисним. Навіть свідомість, що можна самому позбавити себе життя, зменшує напруга страху. В іншому випадку усвідомлення погрози невизначене, мрячне. Є тільки страх, але причини його невідомі. Він виникає при порушенні внутрішньої рівноваги в організмі й, отже, при кожній вегетативно-гормональній розрядці, що супроводжує іншим видам страху. Що стосується його первинної форми, можна думати, що страх, як вираження порушення внутрішньої рівноваги, виникає тоді, коли порушується метаболічний обмін організму із серед?/p>