Економічні теорії національної економіки

Информация - Экономика

Другие материалы по предмету Экономика

?о друку дружиною Едітою Ойкен). Перша книга знаменує собою початок повороту німецької економічної науки від “історичної школи” до неокласичного напрямку.

В. Ойкен був супротивником абстрактних схем. Він пропонує використовувати методи наукової морфології, згідно з якою історичне різноманіття сформувалося в результаті змішення відносно небагаточисельних чистих форм. В.Ойкен порівнює морфологію з абеткою: з букв так само складаються слова. Реальна економіка це суміш різних форм. Він розвиває ідеї Макса Вебера про чисті форми та виділяє 2 типи господарств:

  • централізоване планове господарство;
  • конкурентне ринкове господарство.

Своєрідність тієї чи іншої економіки полягає не в специфічній для неї формі, а в тому способі, за допомогою якого здійснюється комбінація чистих форм економічної діяльності та в тій ролі, яку грають деякі з них. Ця ідея В. Ойкена додати до аналізу процесу аналіз порядку (фактично - інституціонального середовища, в якому протікає економічний процес) пізніше набув великої популярності.

Напрямок, що започаткований Ойкеном має назву ордолібералізм (від Ordnung - порядок), тобто це теорія економічного порядку. Добрий господарський порядок не утворюється самий по собі, він повинен встановлюватися. Оформлення порядку є задачею економічної політики держави. Держава організує ринок, проводячи політику порядку, що можна звести до гасла “свобода і порядок”. Головну проблему Ойкен вбачав у приборканні монополій, усуванні жорсткої системи державного регулювання. Він обґрунтовує політику середнього шляху, економічну політику експериментів.

німецька національна економіка

  1. Основи соціально-ринкової економіки

 

Практичне втілення ідеї ордолібералізму відбулося в ході реконструкції економіки післявоєнної Німеччини, що були здійснені протягом серії економічних реформ. Головною діючою особою цих реформ був Людвіг Ерхард, якого справедливо називають архітектором німецького економічного дива.

Людвіг Ерхард (1897-1977) - директор Управління господарства обєднаних західних зон окупації у 1948 р., міністр економіки новоствореної ФРН з 1949 р. по 1963 р. та канцлер республіки після смерті К.Аденауера в 1963-66 рр.

Першим заходом, проведеним у червні 1948 р., була грошова реформа (яка готувалася протягом двох років). Нова німецька марка обмінювалася у співвідношенні 1 нова на 10 старих, що виводилися з обігу. Це дозволило значно скоротити розміри грошової маси. Через півроку припинилося зростання цін. Стабілізація грошово-кредитної системи стала передумовою проведення економічної реформи. Іншими сприятливими чинниками були дешева робоча сила, незадоволений попит населення, зовнішня підтримка (план Маршалла). Держава підтримувала вугільну, металургійну галузі, електроенергетику. Інвесторам та підприємцям надавалися податкові пільги. Реформи Л.Ерхарда увійшли у підручники як зразок майстерного вибору моменту для реалізації рішень, ефективного використання засобів та методів перетворень.

Модель соціального ринкового господарства своєю популярністю зобовязана ефективній політиці Л. Ерхарда, що забезпечила надзвичайно високі темпи зростання. Поняття „соціальна ринкова економіка” було вперше використане у 1947 році соратником Л. Ерхарда Альфредом Мюллером-Армаком в його роботі „Командна економіка та ринкова економіка” для того, щоб позначити розроблену ним концепцію нового економічного порядку, яка полягала у поєднанні конкуренції з соціальною компенсацією.

Використання теорії та практики класичного лібералізму в Німеччині було непридатним також і через те, що вони ігнорували проблему соціальної справедливості. А це в умовах зростаючого впливу соціалізму було неприйнятно. У цих обставинах була сформована теорія та практична програма соціально-ринкового господарства як синтез економічної раціональності та соціальної справедливості (синтез лібералізму та соціалізму, що з точки зору правовірних лібералів є антагоністично непримиримими).

Таким чином, соціально ринкове господарство це спроба досягти синтезу між ринковими процесами та суспільним прогресом. Його основні відмінні риси такі.

  1. Обґрунтування особливої ролі держави. Ринкова економіка, конкуренція не реалізуються автоматично, потрібний економічний порядок, який встановлює держава (це вже не "нічний сторож" економіки, а "футбольний арбітр" на полі, що самий не грає, але стежить за дотриманням "правил гри", тобто вільної конкуренції.
  2. Найважливішою передумовою виконання державою своїх функцій є проведення чіткої економічної політики, у тому числі соціальної. В.Ойкен писав, що соціальну політику не можна розглядати як безкоштовний додаток до решти політики. А.Л. Ерхард ще у 1948 р. ставив задачу масової купівельної спроможності всіх прошарків населення його основна праця мала назву “Добробут для всіх”.
  3. Один з визначальних принципів розвиток конкуренції, що потребує певних інституційних передумов. Конкуренція сприяє економічному зростанню, підвищенню продуктивності, технічному прогресу, до того ж виконує і соціальну функцію.

Принципи соціального ринкового господарства:

  • плюралізм форм власності;
  • економічна свобода виробників, повна свобода доступу на ринки для всіх субєктів господарства;
  • вільна конкуренція та ціноутворення (доповнена контролем за монополіями);
  • стабілізація грошового обігу (це питання вирішує лише Центральний б