Економічні теорії національної економіки
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
перехід від історичної школи до неолібералізму
У подальшому ідеї історичної школи розвивалися німецькими економістами та соціологами (нова історична школа). Німеччина вже була єдиною національною державою, відпала необхідність доводити життєву важливість обєднання та жорсткого протекціонізму. Але націоналістичні мотиви та культ держави залишилися традиційними рисами, що підживлювалися зовнішньополітичною агресивністю Німецької держави.
Маржиналістська революція, що відкрила нову еру в економічній науці, обійшла Німеччину стороною. Економісти-історики різко негативно ставилися до австрійської школи, справедливо вбачаючи в ній різновид теоретичної та абстрактної економічної науки.
Густав фон Шмоллер (1838-1917) запропонував нову концепцію народного господарства, в центр якої поставив спільність мови, історії, звичаїв, ідей, яка більш глибоко, ніж будь-що інше (товари, капітал, державність), повязує окремі господарства. Він та його учні вважали неприйнятним абстрактно-дедуктивний метод Д.Рікардо, ізольований від історії, психології, етики, особливих рис, що накладалися національністю та культурою. Вони не вважали за можливе використання математики в економіці (психіка людини занадто складна задача для диференційного числення), але були активними прибічниками використання статистичного матеріалу, обробки емпіричних даних.
Вернер фон Зомбарт (1863-1941) відомий як автор книг Євреї та господарське життя (основна ідея: капіталізм створили євреї) та Торгаші та герої, в якій нації героїв (арійців) протиставлялися нації крамарів (англійців та євреїв). Щоправда, євреї зустріли книгу як антисемітську, а їхні противники - як недостатньо антисемітську. Перебільшення ролі національного чинника у створенні капіталізму врешті-решт привели автора в табір націонал-соціалістів. Він здійснив еволюцію від марксизму до фашизму.
Макс Вебер (1864-1920) належав до числа універсальних мислителів, яких все менше із поглибленням спеціалізації в галузі суспільних наук. Він є автором відомих творів - Протестантської етики та духу капіталізму, Історії господарств, в яких висунув концепцію ідеальних типів суспільних систем, за допомогою яких можна вивчати та пояснювати процеси історичного та економічного розвитку різних народів. Взагалі в творчості М. Вебера простежується думка, що розвиток економічного життя народів визначаються певними загальними законами, які пробивають собі дорогу скрізь всі особливості національних традицій, конкретних історичних обставин та національного характеру.
Економісти історичної школи фактично започаткували економічну соціологію, довели значення статистичних фактів, історії економічного життя. Для того, щоб зрозуміти реальність, не слід спрощувати або схематизувати її. Важливо спиратися на факти, органічно поєднувати теоретичний аналіз та дослідження витоків економічних явищ, брати до уваги неекономічні чинники.
- Німецький неолібералізм - ордолібералізм
Період між двома світовими війнами, як відомо, був періодом розвитку державного регулювання економіки. Але якщо в США та в більшості країн Західної Європи при послідовному використанні кейнсіанських рецептів ринок не постраждав, то в Німеччині ситуація складалася інакше. Фашистський режим, який склався на початку 30-х рр., прагнув до максимальної мілітаризації економіки, пошкоджуючи при цьому ринковий механізм. Тому німецьким економістам доводилося вирішувати 2 проблеми:
- розробляти власну стратегію і тактику державного впливу на економічне життя, (скомпрометованого практикою державного регулювання в фашистській Німеччині);
- активно захищати основи ринкової економіки від силового руйнівного втручання в неї.
Цим задачам відповідала нова доктрина неолібералізм, її прибічники в самій назві підкреслювали свою прихильність принципам економічної свободи та конкуренції, але у той самий час їхні погляди відрізнялися від поглядів класичного лібералізму, що бере початок від А. Сміта. Таким чином, неолібералізм це своєрідний варіант теорії державного регулювання, але з більшим, ніж в кейнсіанстві, акценті на підтриманні природного ринкового механізму.
Основоположником неолібералізму в Німеччині став Вальтер Ойкен (1891-1950). Саме він заклав теоретичну основу післявоєнної реформи у ФРН.
В. Ойкен - духовний батько “соціального ринкового господарства”, найбільш значний німецький економіст ХХ ст. Народився він у дуже інтелігентній родині: батько Рудольф Ойкен, відомий філософ, лауреат Нобелівської (1908) премії з літератури, мати художниця. У 22 роки, за рік до початку Першої світової війни, він захищає в Боннському університеті свою першу докторську дисертацію “Утворення союзів у морському судноплавстві”. Під час війни перебуває на фронті, отримує нагороду за хоробрість. Після війни в 1921 р. захищає другу докторську дисертацію “Забезпечення азотом у світі”. З 1927 р. працює у Фрайбурзькому університеті (до речі, німецька школа неолібералізму має саме таку назву - фрайбурзька). Лише наприкінці 20-х рр. він звертається до методологічних проблем економічних досліджень. В. Ойкен зненавидів гітлерівський режим з першого дня, був навіть арештований після замаху на Гітлера 20.07.1944, але гестапо не знайшло достатніх доказів його провини. Його основні книги: “Основи національної економіки” (1940), “Основні принципи економічної політики” (1952 після смерті підготовлена ?/p>