Економічна роль держави в ринковій економіці
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
·і статусом позаблокової держави, закріпленим у Конституції. Проте, як показує історична практика, позаблоковість та політика сталого нейтралітету є скоріше результатом специфічного географічного (острівного, ізольованого материкового або гірського) становища, ніж власного вибору держави. Враховуючи особливості розташування нашої країни, відсутність вкорінених конституційних традицій та зовнішньополітичну поляризацію регіону, що проявилися в результаті російсько-грузинського конфлікту, довготривала перспектива позаблоковості України та її реального нейтралітету видається сумнівною.
Отже, для входження України в будь-яку з окреслених вище міжнародних систем потрібні вагомі внутрішні ідеологічні детермінанти. На мою думку, до них належать: по-перше, ідеологічні настанови головних політичних акторів, що здатні проявити політичну волю та ухвалити відповідне політичне рішення, та, по-друге, ідеологічні орієнтації громадян, які мають легітимізувати відповідний зовнішній курс чи то шляхом плебісциту, чи то шляхом постійної суспільної підтримки.
Зовнішні обставини глобального політичного процесу диктують Україні необхідність більш чіткого визначення перспектив участі у міжнародних організаціях, серед яких Північноатлантичний альянс, що має ознаки гомогенної міжнародної системи, та СНД, який відзначається гетерогенністю поєднаною з наявністю потужного центру в особі Росії. Отже, перспектива членства у НАТО вимагає від України гармонізації внутрішніх ідеологічних розколів та підвищення стандартів політичного управління до рівня західних демократій. Перспектива політичного зближення з Російською Федерацію допускає внутрішню ідеологічну та ціннісну гетерогенність українського суспільства, проте зумовила б зростання політичної й економічної залежності, нівелювання певних досягнень у сфері демократичного управління. Внутрішні ідеологічні детермінанти не дозволяють говорити про суспільну визначеність чи політичну готовність більш активної участі у будь-якій з окреслених міжнародних систем. Політичні партії, що формують законодавчу та виконавчу гілки влади, не мають ідеологічного консенсусу щодо зовнішнього курсу, а розподіл мандатів з-поміж фракцій практично унеможливлює прийняття кардинального політичного рішення у цій сфері.
Другим аспектом ідеологічних детермінант приєднання до певної міжнародної системи є ідеологічні орієнтації громадян. Соціологічні дослідження громадської думки демонструють кореляцію між партійним та суспільним розколом у цьому питанні. Громадяни України здебільшого не відчувають своєї приналежності до Європейської спільноти, проте ідентифікація з СНД характерна лише для половини суспільства. І якщо приєднання до ЄС підтримує більше половини населення, то у відношенні до такої міжнародної системи безпеки, як НАТО, орієнтації громадян мають кардинально протилежний характер. Останнє дозволяє говорити про те, що з огляду на окреслені внутрішні ідеологічні детермінанти, Україна не готова приєднатися до жодної з цих міжнародних систем.
У підсумку можна прийти до певних тез, які заслуговують стати пріоритетними в цьому питанні. Можливим шляхом розвитку нашої країни могла б бути стратегія перетворення України на справжній чинник регіональної централізації, який сприяє вирішенню транспортних, економічних, міграційних проблем, розширенню інвестиційних звязків. Цікавим в цьому сенсі є досвід Фінляндії після Другої світової війни. Зрозуміло, що даний чинник неможливий без участі в міжнародних економічних організаціях. Бажано, щоб ці організації якомога менше потрапляли під однозначний вплив однієї з вище згаданих міжнародних систем (повністю його уникнути неможливо, та й небажано) і ставили за мету розвиток саме регіонального співробітництва. Варто не сумніватися, що потреба в співробітництві між новими членами ЄС і країнами колишнього Радянського Союзу не може повноцінно здійснюватись без безпосередньої участі України як координатора і партнера. Основне наше завдання не створювати перешкод цьому процесу своєю непродуманою політикою як зовнішньою, так і внутрішньою. [7].
3.3 Держава та ринок: шляхи партнерства
Економічна наука давно довела і практика економічно розвинених країн підтвердила доцільність і необхідність добиватися в соціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією.
В умовах загострення глобальних проблем роль держави в регулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляється по-своєму вирішальною. При домінуванні влади над суспільством роль держави завжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільство предявляє високі вимоги до держави і механізмів його економічного зросту, які воно само повинне в своїх же інтересах розвивати.
З одного боку, із забезпеченням сприятливої економічної конюнктури зявилися серйозні можливості для прискорення економічного зростання, а з іншого необхідно забезпечити збалансований розвиток економіки і не допустити значного розвитку інфляції і погіршення інших макроекономічних показників розвитку України. Існує багато варіантів вирішення проблеми, і всі вони мають ряд як переваг, так і недоліків. На жаль, в державних органах управління єдності з даного питання немає.
У науці управління є такий принцип точно сформулювати мету і вибрати один з найбільш ефективних шляхів її досягнен