Еволюцiйне тлумачення права
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ей, народжених у законному та поза ним? Суд дiйшов до висновку, що Конвенцiю слiд тлумачити через призму сьогодення. Було зазначено: РДвросуд не може зважати на той факт, що нацiональне законодавство бiльшостi держав членiв Ради РДвропи, а разом з ним i рiзноманiтнi акти мiжнародного права еволюцiонують у напрямку повного визнання рiвноправностi дiтей, народжених поза шлюбом, iз законно народженими дiтьми.
Загалом як вказують дослiдники, еволюцiйне тлумачення КонвенцiСЧ РДвропейським судом з прав людини представляСФ врахування на момент вирiшення справи як основного змiсту норми, так i обставин сьогодення у сферi того чи iншого права, якщо таке врахування не призведе до звуження iснуючого змiсту прав i свобод або до повноСЧ змiни змiсту норми.
Подекуди аспекти еволюцiйного тлумачення можуть збiгатися з аспектами iсторико-полiтичного тлумачення. Безперечно у випадках, коли вiдсутнiй значний промiжок часу мiж прийняттям норми та СЧСЧ застосуванням, ми можемо (хоч i не обовязково) зустрiтися iз тими ж обставинами i в iсторичному i в функцiональному ракурсi. Але, якщо тлумачення норми вiдбуваСФться пiсля iстотних змiн у життi суспiльства, коли намiри законодавця вже не охоплюють новi потреби людей, iсторичний спосiб тлумачення навряд чи зможе допомогти iнтерпретувати норму адекватно до нових обставин.
Неможна погодитись iз твердженням науковцiв, що еволюцiйнiсть у тлумаченнi, СФ наслiдком комплексноСЧ дiСЧ декiлькох рiзновидiв тлумачення, насамперед iсторичного та телеологiчного. ВидаСФться, що еволюцiйне тлумачення маСФ тiльки йому притаманнi властивостi, якi знаходять свiй вияв у специфiчних прийомах зясування змiсту права. До того ж комплексне поСФднання прийомiв iсторичного та телеологiчного способiв тлумачення неминуче акцентуСФ увагу на змiст норми в контекстi iсторичного часу прийняття останньоСЧ, знов ж таки обминаючи змiни у суспiльних вiдносинах вiд часу прийняття норми до часу СЧСЧ застосування.
Пiдсумовуючи вищенаведене слiд зазначити наступне. Соцiальна сутнiсть будь-яких соцiальних явищ це СЧх здатнiсть слугувати засобом задоволення потреб субСФктiв суспiльства, а вiдповiдно соцiальна сутнiсть права це здатнiсть права слугувати засобом задоволення потреб субСФктiв суспiльства. З розвитком товарно-грошового обiгу, в умовах переходу до ринкових вiдносин еволюцiйне тлумачення правових норм повинно посiсти гiдне мiiе серед iнших способiв тлумачення в рамках правовоСЧ системи УкраСЧни як засiб адаптацiСЧ права до iснуючих реалiй. Слiд однак застерегти, що результат такого тлумачення не повинен виходити за рамки iдеСЧ правовоСЧ норми. Крiм того, еволюцiйне тлумачення не повинне застосовуватись до абсолютно визначених елементiв правовоСЧ норми, в протилежному випадку суд змiг би творити право, що порушуСФ засади верховенства права, визначеностi правового статусу людини у суспiльствi. Тому еволюцiйне тлумачення повинне застосовуватись до термiнiв, що не визначенi за своСЧм змiстом, якi можуть бути витлумаченi з використанням критерiСЧв поза межами права, за умови, що нормотворець не дав СЧм розяснення.
Завершуючи хотiлося б зауважити, що невiдСФмною складовою верховенства права, за визначенням науковцiв, СФ визначенiсть статусу людини у суспiльствi, СЧСЧ можливiсть передбачити наслiдки своСФСЧ та чужоСЧ поведiнки, тому завданням правотлумачення СФ встановлення балансу мiж динамiкою та статикою в правi.
РОЗДРЖЛ РЖРЖ. ДОМРЖНУВАННЯ НОРМИ ЗАКОНУ
Правова традицiя жорсткого позитивiзму, яка йшла з часiв Радянського Союзу, означала домiнування норми закону. Захiдна традицiя застосування права ТСрунтуСФться на iншому принципi на перевазi природного права: якщо норма закону в конкретному випадку призводить до несправедливого рiшення, то необхiдно застосовувати принцип природного права. Найбiльш переконливо цю тезу обТСрунтував американський вчений Рональд Дворкiн у працi тАЮСерйозний погляд на праватАЭ у 1977 р. Р. Дворкiн зазначаСФ, що принципи права СФ такими ж правилами, як i звичайнi норми права, i так само зобовязують людей дiяти певними чином. Такий висновок СФ надзвичайно важливим для реалiзацiСЧ i захисту прав людини. Р. Дворкiн зазначаСФ, що вже на пiдставi певних принципiв особа вже маСФ певнi права й обовязки. Тому обовязком суддi залишаСФться встановлення того, якi права мають сторони.
Як приклад у цьому контекстi можна навести справу тАЮRiggs v. PalmerтАЭ 1889 р., яку розглядав нью-йоркський суд. Вiн мав вирiшити, чи може спадкоСФмець, названий у заповiтi свого дiда, отримати вказану в цьому заповiтi спадщину, попри те, що заради неСЧ вiн убив свого дiда. Суд розпочав мiркування з такого висновку: тАЮЦiлком вiрно, що згiдно iз законодавчими актами, якими регламентуються складання, перевiрка i виконання заповiтiв та передача майна, якщо СЧх тлумачити буквально i якщо СЧхньоСЧ сили та виконання нiяким чином i нi за яких обставин не можна вiдрегулювати чи змiнити, це майно маСФ бути передане вбивцiтАЭ. Однак суд зауважив, що тАЮдiю та виконання всiх законiв, а також усiх контрактiв можна регулювати за допомогою унiверсальних, фундаментальних правил загального права. Нiкому не дозволено одержати вигоду обманним шляхом, дiстати перевагу через порушення законних прав, покласти в основу будь-якоСЧ вимоги вчинене власноруч беззаконня чи набути майно завдяки власному злочиновiтАЭ. Вбивця не одержав спадок.
Отже, на Заходi судова практика у разi необхiдностi усуваСФ недолiки законодавства, його вiдставання вiд ?/p>