Драматургiя i театр в УкраСЧнi в XIX столiттi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Рiздвяна нiч, Тарас Бульба, Сорочинський ярмарок, Утоплена, Юрко Довбиш, Циганка Аза та iн. Переосмисленi та значно художньо удосконаленi, цi обробки стали по сутi новими самостiйними творами. Серед власних пСФс Старицького найвiдомiшi соцiально-побутовi драми Не судилось, Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорницi, Талан, низка дотепних водевiлiв. У основi своСЧй творчiсть Старицького реалiстична, демократична змiстом i спрямуванням, перейнята гарячим почуттям любовi до рiдного народу та його героСЧчного минулого. Драматург широко освiтив тему пригноблення глитаями сiльськоСЧ бiдноти, виступив проти темряви, що панувала в украСЧнському селi, виражав думку про необхiднiсть працювати на благо народовi.1
Важливе мiiе в творчостi Старицького займала iсторична тематика. В пСФсах Богдан Хмельницький, Маруся Богуславка, Остання нiч, Оборона Бушi показано героСЧчну боротьбу народних мас за соцiальне та нацiональне звiльнення. СвоСФю творчiстю Старицький збагатив репертуар украСЧнського театру, пiдняв його суспiльно-виховне значення. 2
Найвизначнiшою постаттю в украСЧнськiй драматургiСЧ другоСЧ половини XIX столiття СФ РЖ. К. Карпенко-Карий (РЖван Карпович Тобiлевич; 1845-1907). Вiн увiйшов до iсторiСЧ украСЧнськоСЧ драматичноСЧ культури i як борець за нацiональний театр, i як творець гостро соцiальноСЧ драми та комедiСЧ. Безкомпромiснiсть у вiдтвореннi правди життя, показ типових явищ розвитку капiталiзму в УкраСЧнi, яскравi образи селян-протестантiв, борцiв проти помiщицького пригнiчення, зла та несправедливостi характернi риси творчостi РЖ.К.Карпенка-Карого. Багато мiiя у пСФсах письменника вiдводиться образам украСЧнських жiнок (Наймичка, Безталанна). Знедоленi, ображенi, безправнi, вони мають багато спiльного з образами жiнок у поемах Т.Г.Шевченка та пСФсах М.Островського. Його драми та комедiСЧ поряд iз пСФсами Кропивницького i Старицького становили мiцну основу репертуару украСЧнського реалiстичного театру. У драмi Бурлака змальовано глибоко правдивi картини приниження i визиску селянства багатiями, подано образ шукача правди, що утверджував iдею непримиренностi до будь-якоСЧ соцiальноСЧ несправедливостi. Комедiя Розумний i дурень показуСФ народження прошарку хазяйновитих мужикiв, якi перетворювалися в нову експлуататорську силу. Невмирущу славу драматурговi принесли його сатиричнi комедiСЧ Мартин Боруля, Сто тисяч, ХазяСЧн, у яких висмiяно гонитву багатiСЧв рiзного калiбру за наживою, СЧхню глитайську психологiю. Кiлька пСФс Карпенко-Карий присвятив iсторичному минулому УкраСЧни (Бондарiвна, Сава Чалий та iн.). Творам драматурга притаманнi незвичайна емоцiйнiсть, лiричнiсть, напруженiсть ситуацiСЧ, яскравiсть мови персонажiв, показ органiчних звязкiв людини з СЧСЧ оточенням. Я взяв життя, - говорив драматург i цим визначив основний принцип своСФСЧ творчостi.
Драматичнi твори писали також прозаСЧки РЖ. С. Нечуй-Левицький (Маруся Богуславка, На Кожумяках), Панас Мирний (Лимерiвна, Перемудрив), Б. Д. Грiнченко (Степовий гiсть, Яснi зорi) та iн.
Драматургiя демократичного направлення розвивалася й на захiдноукраСЧнських землях. У 60-70 роки з рядом пСФс виступив Ю.Федькович. Краща з них комедiя Запечатаний двiрник вiдображаСФ буковинське село, висмiюСФ сiльську чиновницьку верхiвку.1
Видатним майстром драматургiСЧ був РЖ. Я. Франко. Вiн створив класичнi зразки соцiально-психологiчноСЧ драми (Украдене щастя, Учитель), народноСЧ комедiСЧ (Рябина), романтично-легендарних творiв на iсторичному матерiалi (Сон князя Святослава, Камяна душа) та iн. У них правдиво вiдображено картини народного життя, суспiльнi процеси, що вiдбувалися на захiдноукраСЧнських землях в останнiй чвертi столiття.
У своСЧх пСФсах Франко першим серед захiдноукраСЧнських драматургiв стверджував реалiзм i народнiсть. Але неблагосклонне вiдношення до цих пСФс консервативних театральних дiячiв, невисокий виконавський рiвень галицького театру були причиною тому, що за життя РЖ.Я.Франка його драматичнi твори не отримали значного поширення.2
РЖдейна глибина, демократичний пафос соцiального викриття, сила реалiстичного проникнення в суспiльнi вiдносини, в морально-етичнi засади пореформеноСЧ доби все це свiдчило про новаторський характер украСЧнськоСЧ драматургiСЧ другоСЧ половини XIX столiття.3
УкраСЧнський драматичний театр по сутi був пiд забороною. Згiдно з вiдомим Емським указом 1876 року зовсiм не допускалися рiзнi iенiчнi вистави на малоруському нарiччi. 1881 р. цар дозволив ставити пСФси украСЧнською мовою, якщо вони пропущенi цензурою i схваленi генерал-губернатором. Однак i в цей час категорично заборонялося створювати спецiально малоросiйський театр. Цензура обмежувала тематику украСЧнських пСФс мотивами побуту або ж кохання. Не дозволялося вiдображати на iенi iсторичнi подiСЧ, якi нагадували б про колишнi вольностi украСЧнського народу, його боротьбу за незалежнiсть. 1883 р. киСЧвський генерал-губернатор заборонив дiяльнiсть украСЧнських театральних труп на територiСЧ пяти пiдвладних йому губернiй. Ця заборона дiяла десять рокiв. Отож театральним дiячам УкраСЧни доводилося дiяти у надзвичайно важких умовах.
Плiдним ТСрунтом, на якому визрiвало украСЧнське професiйне iенiчне мистецтво, був аматорський театр. У 1861-1862 рр. дiяв аматорський театр полтав