Дослідження престижу права та закону
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ї в кожному конкретному випадку залежить від його економічної, соціальної та політичної структури.
Правові норми мають культурний зміст, тому що вони містять правила поведінки, передбачені певною соціокультурною системою. Норми, що існують у певній культурній системі, є соціальними нормами. Нормативність культури забезпечує координацію та організацію дій людей, які входять до соціального цілого. Однією зі специфічних рис людського суспільства є саме сформована інституціональна система, яка регулює поведінку людей.
Безпосередньо відбиваючи якості людини, культура створює глибинну нормативну систему. Мораль, релігія, право є інститутами культури. Саме культура зумовлює їх зміст. Сформоване внаслідок ефективної практики правило поведінки, виконання якого найчастіше виявляється результативним, закріплюється в культурі, набуваючи форми морального або релігійного обовязку, правової вимоги тощо.
При цьому слід звернути увагу на співвідношення норм моралі та права, які є основними факторами єдності суспільства, основними нормами поведінки. І норми моралі, і норми права регулюють суспільні відносини, створюючи загальнообовязкові правила поведінки та запроваджуючи певну відповідальність за їх порушення. Однак, поряд з цим, вони суттєво відрізняються одне від одного:
формою вираження волі суспільства (мораль виражає волю окремих соціальних груп та суспільства в цілому, право ж виражає державну волю);
- засобом забезпечення дотримання норм (мораль головним чином забезпечується силою внутрішнього переконання у справедливості її норм та силою громадської думки, а дотримання норм права забезпечується, крім того, й силою державного апарату);
- правові норми відрізняються від моральних формальною визначеністю та більш конкретним характером;
- моральні норми, на відміну від правових, предявляють значно вищі вимоги до людини та мають більш широку сферу дії;
норми моралі є більш гнучкими, ніж норми права.
Звертаючись до права, можна стверджувати, що всі юридичні норми мають культурну сутність, однак культура не вичерпується юридичними нормами. Це стосується саме права, але не законодавства, тому що останнє може й не бути результатом природно-історичного розвитку, а являти собою продукт нормотворчої діяльності держави. Закони стають часткою культури настільки, наскільки вони збігаються із правом, санкціонуючи культурно-правові правила поведінки, які вже склалися. Слід зазначити також, що правові норми входять не тільки до структури особистості, але й стають фактом правосвідомості.
Право не має завдань, відділених від завдань суспільного цілого, й тому ми можемо говорити про його соціальні функції. По-перше, право одночасно сприяє моделюванню соціальних цілей і є інструментом їх досягнення. По-друге, право закріплює умови вільної діяльності людини у сфері родини, побуту, культури; право опосередковує утворення самої людини. По-третє, право закріплює економічні засади вільної діяльності особистості, її матеріальну та інтелектуальну власність. Тут отримують правове опосередкування виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ. По-четвер-те, право забезпечує участь особистості у справах суспільства, її можливості поєднуватися з іншими у громадські організації та партії. Тут право опосередковує політичну свободу, відносини людей у сфері боротьби за владу, участь громадян у її розподілі та здійсненні.
Те, що право існує у вигляді саме таких, а не інших норм та правовідносин, кінцевий результат взаємодії багатьох економічних, політичних та соціально-культурних факторів. Однак, надаючи характеристику механізму трансформації суспільних відносин у праві, слід зважати на те, що відбиття правом результатів цієї взаємодії не є пасивним, "дзеркальним" відображенням існуючого суспільного порядку. Навпаки, право активне і саме впливає не тільки на те, що воно відображує, але й на свої власні формування та розвиток. Це робить право відносно самостійним суспільним явищем, а подальша еволюція права як незалежного соціального феномена закріплює та розвиває цю самостійність.
Висновки
Соціологія права є відносно самостійною науковою дисципліною, яка виникла під впливом розвитку соціології та соціальної філософії, представники яких указали на необхідність дослідити не тільки "внутрішню" проблематику права, а й функціонування самого права як особливої соціальної інституції в системі інших соціальних інституцій, шо історично розвиваються.
Соціологія права також робить засадовими взаємовідносини особи, суспільства та держави, але аналізує ці взаємовідносини у контексті понять "ситуація", "стан справ", "обовязок", "законність", "громадянський обовязок", "моральний обовязок", "володіння", "власність", "влада", "соціальна інституція", "соціальна діяльність", "соціальна структура", "громадська думка" тощо.
Соціологія права, будучи тісно повязаною із соціологією релігії, політики та політичною економією, змушена передусім турбуватися про специфі-ку свого методологічного забезпечення, щоб зберігати певну незалежність там, де її інтереси перетинаються з дослідницькими інтересами суміжних дисциплін. Специфіка методології соціології права полягає в тому, шо ця методологія націлена у першу чергу на порівняльно-історичне вивчення права як соціальної інституції, яка має своє особливе генетичне коріння та ?/p>