Дослідження престижу права та закону
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
°т. З іншого боку, лише на основі вивчення ефективності чинного законодавства можна внести корисні пропозиції щодо його подальшого вдосконалення.
З функціональної точки зору право міра суспільно значущої поведінки людей. Обмежуючи свободу кожної окремої особистості свободою всіх інших особистостей та взаємоповязуючи їх соціально значущі вчинки, воно, таким чином, сприяє збереженню, функціонуванню та розвитку суспільного цілого. Парадокс дії права як засобу зміцнення цілісності суспільства полягає у тому, що воно досягає цього, забезпечуючи стан особистості, що переслідує свої власні цілі та не розмірковує щодо інтегруючих чи дезінтегруючих наслідків своїх вчинків.
Однак, незважаючи на це, ми маємо говорити про соціальну цінність права. Цінності це характеристики обєктів та процесів, які мають позитивне або негативне значення для життя людини. Ціннісне відношення виникає в результаті включення того чи іншого обєкта в сферу інтересів людини та його діяльності. Цінності можуть виступати у формі ідей добра, справедливості, свободи, рівності тощо. Світ цінностей це світ належного. Цінності є стимулом для зміни соціального буття, тому вони є джерелом діяльності, активного ставлення до реальності. Те, що має бути, краще, ніж те, що є. Належне краще існуючого; у цьому полягає сенс цінності. Поняття "цінність" передбачає ідеал, мету, тому соціальне управління має розглядатися, насамперед, з позицій ціннісного підходу, тобто не тільки з позицій управління державою, а й як уміння діяти взагалі, як мистецтво організації доцільної поведінки. Управління складається з дій, які нібито поступово зменшують розбіжність між станом, що актуально існує та метою (ідеалом).
Право завжди містить у собі конкретно-історичні уявлення людства щодо рівності, свободи, справедливості, прав людини, загального блага для народу. Система цінностей задає ідеальну модель життя, належний устрій суспільства. Однак для того, щоб втілювати ідеали в життя або принаймні підтримувати досягнутий стан, цінності мають бути втілені у певні стереотипи поведінки, тобто набути інструментального характеру. Норми і є такими "соціально-технологічними" втіленнями цінностей. Норми є цінностями у дії. Право виступає як власне цінність, а також має інструментальну цінність. Тобто право є соціальним регулятором, інструментом управління, який за допомогою норм "задає" програми управління і оформляє оперативну управлінську діяльність.
2. Соціальна природа субєктів права
Суспільні (громадські) відносини це звязки між людьми, що виникають у процесі їх спільної діяльності. Структура суспільних відносин досить складна, в ній вирізняють економічні звязки (виробничі відносини), соціальні, політичні, культурні (духовні), правові звязки тощо.
Субєктами суспільних відносин можуть виступати соціальні спільноти (народ, нація, соціальна верства чи група), організації (державні, громадські, приватні), окремі особи (індивіди). Місце кожного субєкта в системі соціальних звязків обумовлене обєктивними закономірностями функціонування громадських стосунків та активністю їх учасників.
Як відомо, право регулює громадські відносини, внаслідок чого вони здобувають правову форму, тобто стають правовими відносинами. У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного й врегульованого характеру, тому що право є сильним організуючим чинником, додає особливої визначеності та стійкості будь-якій сфері суспільного і державницького буття.
Звертаючись до сутності правовідносин як суспільних звязків, що виникають на основі норм права, учасники яких мають субєктивні права та юридичні обовязки, забезпечені державою, ми найближче підходимо до поняття "правосубєктності". Правосубєктність безпосередньо співвідноситься з нормами права, які визначають зміст цих прав і обовязків (щодо державних органів з нормами про компетенцію). Тобто змістом правосубєктності є комплекс прав і зобовязань субєктів права, який витікає безпосередньо з закону, незалежно від участі у конкретних правовідносинах. Мова йде про правовий статус особи чи установи.
Водночас коло та види субєктів права також безпосередньо залежать від галузі соціальних відносин, що врегульовуються правом, від глибини і характеру активного й плідного правового впливу. Правосубєктність співвідноситься із субєктивними правами і зобовязаннями не безпосередньо, а соціально опосередковано, через відповідні норми, які визначають сутність і зміст цих прав і обовязків та юридичних фактів. Правосубєктність являє собою передбачену нормами права можливість (здатність) бути учасником правовідносин. Правосубєктність це, безперечно, складна юридична властивість, але її складові елементи правоздатність і дієздатність мають також чітко визначену соціальну спрямованість.
Правоздатність, як відомо, це обумовлена нормами правоздатність особи мати субєктивні права та юридичні обовязки, тобто це передумова існування субєктивного права, а не власне субєктивне право. Цивілізоване право розвинених держав, наприклад, визнає в рівній мірі за всіма громадянами країни здатність мати громадянські права і нести обовязки (це громадянська правоздатність). Правоздатність містить широкі соціальні можливості громадянина вимагати від держави конкретизації чи розвитку своїх головних прав, тобто наявність правоздатності надає юридичну силу певним соціальним діям субєктів правоздатніс