Допомога сім`ї та дитині у подоланні девіантної поведінки в практиці роботи шкіл
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
льно запущені, важкі діти, важковиховувані, схильні до правопорушень, девіантние підлітки й ін. Ці терміни найбільше часто використовуються як синоніми. Відхилення в поводженні позначається на навколишніх, і суспільство ставить діагноз девіантності чи деликвентности.
У психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення девіантності. В. Ковальов визначає Девіантне поводження як відхилення від моральних норм, а деликвентність вважає поводженням злочинним. Хевит і Дженкинс важковиховуваних підлітків розділяють на двох категорій:
- діти із соціалізованими формами антигромадського поводження;
- діти із соціалізованим агресивним поводженням.
Н. Максимова виділяє типи важковиховуваних у залежності від детермінант соціальної дезадаптации підлітків, що чинять опір педагогічному впливу:
- несформованість особистісних структур, низький рівень моральних представлень і соціально прийнятих навичок поводження (педагогічно запущені);
- особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність);
- недотепний виховний вплив(помилкова чи ситуативна трудновоспитуемость);
- функціональний новотвір особистості (власне трудновоспитуемость).
І. Фурманів звязує формування негативних форм поводження в дітей зі стилями сімейного виховання: емоційне відторгнення (по типі Золушки), "гіпопротекція" (дитина належить сам собі), що домінує гіперпротекція (занадто велику увагу батьків до дітей і позбавлення їхньої всякої самостійності).
В. Воробйов і Н. Коновалова виділяють три форми, і одночасно, і три причини шкільної дезадаптации:
- "деприваційна" - неможливість особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему;
- невротична природа шкільної дезадаптации;
- "психопатична" - психологічні проблеми дитина вирішує неправильно, і через це зявляються нові проблеми.
Існує багато інших способів класифікації правопорушень і важковиховуваємості. Усі ці знання необхідні практичному психологу для розуміння механізмів появи відхилень у поводженні школярів, умов і причин девіантності. Вони є своєрідним покажчиком для психолога у виборі методів і прийомів до роботі з дітьми: спостереження, аналіз продуктів діяльності (матеріальних, інтелектуальних, духовних), анкетування, тестування, социометрические виміри і вербальні методики, бесіди та інші.
2. Вивчення причин девіантного поводження школярів
Кожна девіантна дитина має свій набір відхилень у поводженні: прогулювання уроків, фізичне насильство над однолітками, брутальність у спілкуванні з навколишніми, вороже відношення до людей, зневага обовязками, агресивна протидія до педагогічних вимог, недовіра до батьків і вчителів, підвищені рівень самооцінки і рівень домагань, а практичному психологу важливо простежити їхній генезис і лише тоді вирішувати питання профілактики, діагностики, консультування і корекції, при цьому необхідно памятати, що причини порушень поводження майже завжди взаємозалежні.
Родина основний інститут виховання дітей. Зразки поводження діти переймають у своїх батьків, оскільки саме батьки визначають норми оцінки поводження. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо попередити закріплення дезадаптивних форм поводження дитини шляхом психокорекційної і консультативної роботи не тільки з дітьми, але і з родителями.
Комплексне вивчення причин відхилень у поводженні, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів є одночасною роботою по подоланню недоліків сімейного і педагогічного виховання. Такий підхід диктує необхідність розробки комплексних заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.
Доцільним у практиці дослідження причин девіантного поводження є використання методу "незакінчених пропозицій" А. Пейна (модифікований С. Подмазіним) для різних вікових категорій. Обробка результатів подає інформацію про відношення учня до батьків, друзям, однокласникам, учителям, самим собі; про їхні мрії, бажання, страхах, проблемах особистісного розвитку. На основі цього можна зробити психологічний аналіз домінуючих стереотипів свідомості і діяльності.
Інформаційної для психолога є діагностика перешкод особистісного розвитку опросник для дітей 9-11 років, що включає 90 питань. Анкетування дає психологу можливість визначити рівень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильність до нечесного поводження, асоціальну замкнутість, непевність, і естетичну нечутливість. При цьому, важливе значення має сама організація анкетування, оскільки чесність відповідей прямо залежить від того довірчого контакту, що психолог зуміє установити з дітьми. Валидність даної діагностики підтверджується багаторічним досвідом.
Для вивчення типу темпераменту можна використовувати опросник Г.Айзенка, або тейпинг-тест, для вивчення типу реагування в конфліктній ситуації тест фрустації С. Розенцвейга.
Підлітки, яких вважають важковиховуваними, дуже відрізняються напрямками стереотипної реакції на конфліктну ситуацію. Так, одні з них виявляють екстернальність, а інші інтернальність, а деякі байдужість чи займають компромісну позицію.
Для роботи з важковиховуваними дітьми психологи з успіхом використовують патохарактерологічний опросник (ПДО) А. Личко, що виділяє 11