Договiрне представництво у цивiльному процесi: теорiя та практика
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вµдставниками суду чи органiв прокуратури, якi СФ стороною у справi, або спiвучасниками у справi.
Для порiвняння субСФктiв договiрного представництва слiд розглянути якi субСФкти дiють в договiрному представництвi iноземних держав. Так, в цивiльному процесi АнглiСЧ функцiСЧ процесуального представника, надання юридичноСЧ допомоги i захист прав й iнтересiв сторiн здiйснюються адвокатами солiситорами i баристерами. Повноваження солiситора в цивiльному процесi визначаСФться дорученням заiнтересованоСЧ особи, на пiдставi якого виникають договiрнi вiдносини мiж ними, якi регулюються нормами договiрного права. Повноваження на ведення цивiльноСЧ справи баристер одержуСФ вiд солiситора шляхом короткого викладення змiсту справи. За виконання доручення баристер одержуСФ гонорар вiд фiрми солiситорiв [11, С. 125].
Договiрне представництво в цивiльному процесi США здiйснюСФться адвокатами. Повноваження адвокатiв визначаСФться договором доручення, укладеним з довiрителем на ведення цивiльноСЧ справи в судi. В ньому встановлюСФться обсяг i характер повноважень для представника, iншi права i обовязки сторiн договору. Наявнiсть договору доручення надаСФ адвокату (представнику) повноваження вчиняти вiд iменi довiрителя всi процесуальнi дiСЧ, якi може вчиняти сам довiритель як сторона, яка бере участь в конкретнiй цивiльнiй справi [11, C.125-126].
- Повноваження представника в судi. Договiрне представництво i довiренiсть: практичний аспект
Повноваження представника це те коло прав i обовязкiв, якi покладаються на нього. При договiрному представництвi повноваження представника визначаються самою особою, яку представляють. Представництво, яке ТСрунтуСФться на договорi доручення, може здiйснюватися за довiренiстю. Змiст договору доручення i довiреностi розкриваСФться в Цивiльному кодексi УкраСЧни й науцi цивiльного права.
З ст. 44 ЦПКУ випливаСФ, що загальне доручення означаСФ наявнiсть у представника права вчиняти вiд iменi особи, яку вiн представляСФ, усi процесуальнi дiСЧ, що СЧх маСФ право вчиняти зазначена особа [2]. А якщо особа, що представляСФться, не довiряСФ вчиняти певну або певнi процесуальнi дiСЧ представниковi, вона повинна зробити вiдповiднi застереження у довiреностi [7; 10].
Згiдно ст. 42 ЦПКУ довiренiсть вiд iменi юридичноСЧ особи видаСФться СЧСЧ органом або iншою особою, уповноваженою на це установчими документами, з прикладенням печатки цiСФСЧ юридичноСЧ особи. Довiренiсть фiзичноСЧ особи повинна бути посвiдчена нотарiально або посадовою особою органiзацiСЧ, в якiй довiритель працюСФ, навчаСФться, перебуваСФ на службi, стацiонарному лiкуваннi чи за рiшенням суду, або за мiiем його проживання [2].
Як вже було визначено повноваження адвоката в судi посвiдчуються договором, ордером адвокатського обСФднання або свiдоцтвом i довiренiстю. На практицi у судi часто виникаСФ сумнiв стосовно права адвоката, який дiСФ на пiдставi ордера.
Так, В. Судаков наводить випадки, коли суддя вiдмовив адвокату, який представляв iнтереси позивача на пiдставi ордера в можливостi давати пояснення. Вiдмова була аргументована тим, що адвокат при предявлення ордера, а не довiреностi, здiйснюСФ захист iнтересiв клiСФнта не в повному обсязi i може виступати тiльки у дебатах [12]. В iншому випадку за наявностi у справi i ордера, i довiреностi суд оголосив перерву для того, щоб адвокат визначився, на пiдставi якого документу вiн представлятиме iнтереси вiдповiдача [14, С. 92].
Проте сумнiви у процесуальному становищi адвоката зникли у звязку з прийняттям Постанови Пленуму Верховного Суду УкраСЧни вiд 12 червня 2009 р. № 2 Про застосування норм цивiльного процесуального законодавства при розглядi справ у судi першоСЧ iнстанцiх. У п. 9 постанови розяснено, що повноваження представника сторiн та iнших осiб, якi беруть участь у справi, посвiдченi документами, зазначеними у ч. 1-3 ст. 42 ЦПКУ, а повноваження адвоката також i ордером, який видаСФться вiдповiдним адвокатським обСФднанням, або договором, дозволяють йому вчиняти вiд iменi особи, яку вiн представляСФ усi процесуальнi дiСЧ, якi маСФ право вчиняти ця особа [6].
На практицi адвокатськi обСФднання на свiй розсуд визначають порядок видачi ордерiв на пiдставi договору з довiрителем. Склалася така ситуацiя, що в окремих адвокатських обСФднання дiСФ спрощений порядок видачi ордерiв, коли адвокат на пiдставi усного чи письмового договору сам виписуСФ ордер на представництво особи, яка до нього звернулася [13, С. 46]. Цi питання потрiбно врегулювати у ЗУ Про адвокатуру i, крiм того, необхiдно встановити СФдиний порядок видачi ордерiв.
У судовiй практицi також виникають проблеми у звязку з договiрним представництвом в цивiльному процесi, що здiйснюСФться адвокатами, якi дiють iндивiдуально. Так, такi адвокати не можуть вступити в цивiльний процес на пiдставi ордера, оскiльки ЦПКУ надаСФ право видати ордер тiльки адвокатським обСФднанням [2]. З цього приводу С.Ф. Сафуцький та Я.П. Зейкан вважають доцiльним повернути усталену форму довiреностi, аргументуючи це тим, що практика застосування останньоСЧ вже склалася [13, С. 47].
Подiбна проблема виникаСФ i тодi, коли на пiдставi ордера в судовий процес вступають представники фiрм, господарських товариств, якi за правовим статусом не СФ ад