Діагностика та методи терапії аутизму
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Зміст
1. Історія вивчення аутизму
2. Діагностика та класифікація
3. Терапія аутизму
Використана література
1. Історія вивчення аутизму
Аутизм - важкий психічний розлад, крайня форма самоізоляції. Виражається у відході від контактів з дійсністю, бідністю вираження емоцій. Аутисту властиво неадекватне реагування і дефіцит соціальної взаємодії.
Не можна сказати, що аутизм це продукт нашого високорозвиненого суспільства. Він існував завжди. Майже в кожній культурі ми можемо знайти перекази, в яких розповідаються історії про наївних чи дурнуватих людей, що відрізняються дивною поведінкою і відсутністю здорового глузду. Цікаво, що подібні герої казок майже завжди чоловіки; аутизм серед чоловіків зустрічається більш ніж в 2 рази частіше, ніж серед жінок.
Вперше термін аутистичний був вживаний Блейлером в 1908 році, який використовував це слово (від грецького “autos”, що означає сам) для опису втечі від соціального життя, що спостерігалось в дорослих людей, хворих на шизофренію. Як самостійна проблема, аутизм, вперше був описаний доктором Каннером в 1943 році в книзі Аутистичні порушення емоційного контакту. Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів. Згідно Каннера це:
- Крайня аутистична самотність - діти не могли нормально налагоджувати стосунки з іншими людьми і виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
- Нездоланне навязливе прагнення до постійності - діти дуже розстроювались, коли відбувались зміни в звичайному ході подій чи обстановці.
- Чудова механічна память - діти, яких бачив Каннер, були здатні запамятати велику кількість абсолютно безкорисної інформації (наприклад, номери сторінок в предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, що проявлялось в усіх інших сферах.
- Відтерміновані ехолалії - діти повторювали фрази, які чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.
- Гіперчутливість до сенсорних впливів - Каннер помітив, що діти, за якими він спостерігав, дуже бурно реагували на визначені звуки і явища, такі як шум пилососа, шум ліфта і навіть дуновіння вітру. Крім того, в декого були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
- Обмеженість репертуару спонтанної активності - в дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
- Хороші когнітивні завдатки - Каннер був переконаний, що надзвичайна память і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не дивлячись на те, що в багатьох з цих дітей були відмічені виражені складнощі у навчанні.
- Високоосвічені сімї - Каннер відмічав, що у його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.
В більш пізній роботі Каннер з усіх цих ознак в якості ключових складових аутизму виділив тільки дві: Крайнє відчуження і навязливе прагнення до збереження одноманітності обстановки. Інші симптоми він розглядав або як вторинні.
В 1944 році, всього рік після того, як Каннер опублікував свою роботу, австрійський терапевт Ганс Аспергер опублікував дисертацію, присвячену аутистичній психопатії в дітей.
Визначення Каннера і Аспергера схожі у багатьох відношеннях, що особливо дивно, якщо згадати, що жоден з них не знав про новаторську роботу іншого. Терміну аутистичний для опису пацієнтів є незвичним співпадінням. Такий вибір відображує їх спільну переконаність в тому, що соціальні проблеми дітей є найбільш важливою і характерною ознакою цього порушення. Як Каннер, так і Аспергер вважали, що при аутизмі соціальний дефект є вродженим (згідно Каннера), чи конституційним (згідно Аспергера), і зберігається протягом усього життя. Крім того, і Каннер, і Аспергер відмічали труднощі з зоровим контактом, стереотипні слова і рухи, а також супротив змінам. Обидва автори повідомляють про часті окремі специфічні інтереси, нерідко такі, що торкаються яких-небудь незвичних або дуже спеціальних тем чи предметів. Каннер і Аспергер виділили три основні ознаки, по яких описане ними порушення відрізняється від шизофренії: позитивна динаміка, відсутність галюцинацій, а також те, що ці діти, були хворі з перших років життя, тобто пониження здібностей не наступало після періоду нормального функціонування. Нарешті, і Каннер, і Аспергер вважали, що схожі риси були в багатьох батьків таких дітей уникнення соціального життя чи не влаштованість в ньому, навязливе прагнення до звичного ходу подій, а також наявність незвичних інтересів, що виключають все інше.
Опис Каннера і Аспергера відрізняються в трьох основних питаннях. Перше і найбільш суттєве розходження мовні можливості дітей. Опис Аспергера також розходиться з каннеровським з питання моторних здібностей і координації. Останнє розходження в клінічних описах здатність дітей до навчання. Каннер вважав, що його пацієнти були найбільш успішні, коли механічно завчали схему дій, Аспергер ж вважав, що його пацієнти досягали найкращих результатів, коли дитина могла проявляти спонтанність, і був переконаний, що в них є схильність до абстрактного мислення.
Довгий час аутизм вважався тільки психіатричною чи психологічною проблемою, його навіть плутали достатньо довго з шизофренією. 1971 році був остаточно відокремлений від шизофренії. В подальшому була доведена й генетична природа аутизму, яка зайняла в психіатрії те саме