Діагностика страхів дітей
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
Звичайно, жива уява може бути спрямоване на різні предмети й у різні сторони. Творчість уяви може бути реального характеру, може направлятися на досить життєві питання, задаватися навіть задачами, що стикаються з наукою, а то воно може бути досить безладним, фантастичним, із задоволенням і переважно зупиняється на побудовах, що хвилюють, почуття, що збуджують радість, сум, страх. От цей-той останній напрямок у діяльності уяви і послужить сприятливою умовою для розвитку в дітей страху. У такий спосіб не взагалі жива уява, а жива уява відомого напрямку. Цим пояснюється, що одні діти з живою уявою полохливі, а інші - ні.
З морально-вольових властивостей найближче відношення до розвитку в дітях боязкості мають слабкість волі, нездатність стримувати себе, керувати собою, зосереджуватися, мякість, вразливість. Чим менше стійкості і сили внутрішньої протидії в самій особистості, чим вона слабкіша, мякша, доступніша стороннім баченням, тим вона буде боязкіша. Діти з задатками сильної волі і характеру, властолюбні, прагнучі грати скрізь перші ролі, не легко піддаються страху, вступають з ним у боротьбу, намагаються опанувати собою, а слабовільні охоплюються їм, зараз же уступають застрашливому враженню
1.3 Причини дитячого страху
Дитячий страх має не одну, а кілька причин. Сама головна і першочергова причина - спадковий, уроджений нахил дітей до лякливості.
Час появи дитячого страху різними спостерігачами вказується різне: сім-вісім місяців, три місяці і навіть другий тиждень життя. Бине стверджує, що діти недоступні страху раніше двох років, а деякі спостерігачки повідомляли йому, що це почуття може розвитися тільки до трьох років; тим часом, безсумнівно, що воно зовсім виразно і виразно зявляється в перший рік життя, у першу його половину і навіть біля трьох місяців. Страх - одне з ранніх відчувань дитини і передує його знайомству з предметами, їх шкідливими і небезпечними властивостями. А тому діти бояться багатьох зовсім нешкідливих і необразливих предметів, що вони бачать у перший раз, те, зрозуміло, ніякої підстави боятися цих предметів у дітей немає і бути не може. Отже, дитячий страх має свій початок не в досвіді, у дітях є уроджений нахил до страху, що передує досвідові й обумовлює його появу. Як розуміти вроджений нахил дітей до страху? Що воно собою представляє? Деякі дослідники стверджують, що почуття страху природжене усім узагалі дітям, у виді готового сформованого щиросердечного руху; у такому ж виді успадкованого готового руху воно властиво і твариною; наприклад, у птахів існує з моменту появи на світло. У такому виді уродженого почуття страху немає. Для того, щоб випробувати яке-небудь визначене почуття, потрібно мати: 1) нервову систему відомої будову і 2) зовнішнє подразнення. Орган усього щиросердечного життя є нервова система, усякі недоліки в її будівлі позначаються недоліками в щиросердечній діяльності. Тому що в новонародженої дитини нервова система ще далека від закінченості і повної сформованості, те вже тут, у цій першій умові, ми зустрічаємо перешкоди до того, щоб допускати уродженість яких би те ні було визначених щиросердечних станів, у тому числі і страху. Потім, для появи почуття страху необхідно зовнішнє враження, тобто дія якого-небудь застрашливого предмета. Якщо такого предмета ні, то і почуття не виникне, тому що в наявності буде одна тільки можливість виникнення страху у виді нервової системи відомого складу. При відсутності відповідних зовнішніх порушень ця можливість так і залишиться одною можливістю. А де ж зовнішні порушення до народження? Їх, мабуть, немає - отже, немає і страху як готового, сформованого почуття [11, 262].
Таким чином, під уродженістю страху варто розуміти нервову систему, схильну до страху, тобто готовність сприймати самі різноманітні зовнішні враження як страшні. Усе нове, невідоме, виробляюче більш-менш сильне враження нервова система сучасного складу почуває як страшне, грізне, небезпечне, зле. Відкіля взялася така схильність, як вона склалася в нашій нервовій системі? Почуття страху завжди було самим повсякденним у свідомості людини, таким же залишається воно ще тепер, і в майбутньому ми, імовірно, довго будемо жити під страхом. Увесь органічний світ знаходиться у вічній, безперервній і запеклій боротьбі і разом підлягає тискові неминучого супутника боротьби - страху. Людина не уникла цього фатального гніта, що тяжіє над тваринами, він народився в страху, повитий острахом, виріс у трепеті.
Первісна людина майже усього боїться: боїться диких звірів, що набагато сильніше його, боїться грізних явищ природи, боїться сусіднього племені, ворожого його рідному, боїться сильних і владних людей у своєму племені, боїться богів і різних парфумів, що могутні, вимогливі, мстиві і злі. Страх переслідував людини на кожнім кроці. Звичайно, були щасливі племена, у яких страху було не особливо багато, життя яких була наповнена веселощами, була щаслива; але таких було мале, більше було що бояться
З розвитком культури, страх зменшився, відлився в інші форми, але далекий ще від зникнення; його занадто ще багато, так що було б не зле, якби його було поменше. Наприклад, з появою законів зявився страх покарання за законом, що розгалузився широко і прийняв самі різноманітні форми: страх покарань у родині, у школі, позбавлення різних вигод і переваг у житті, карного покарання, церковного, осуду суспільної думки і т.д. Словом, життя утвореної людини, з колиски до могили, ще значною мірою перейнята ?/p>