Держава як полiтична органiзацiя суспiльства: сутнiсть, походження та функцiСЧ
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В°вного устрою принципам права. На думку К. Маркса i Ф. Енгельса, мораль, право i заснована на них держава у класовому суспiльствi повиннi бути повнiстю пiдпорядкованi iнтересам панiвного класу. У розумiннi Г. Кельзена держава - це тАЮпозитивний правопорядок, який примусово регулюСФ суспiльство людейтАЭ, звiдси, кожна держава вже за означенням СФ правовою. Вiдмiнною СФ думка украСЧнського вченого Б. Кiстякiвського, який вважав, що наявнiсть законiв не СФ пiдставою для ототожнення держави з правом i що тАЮтiльки маючи справу з уповноваженними особами, котрi можуть виставляти правовi вимоги до самоСЧ держави, державна влада виявляСФться змушеною незмiнно дотримуватись законiвтАЭ. Отже, розмаСЧття пiдходiв до сутностi та призначення держави даСФ кардинально вiдмiннi трактування. Вiд розумiння держави як апарату насильства тАЮчудовиська, що пожираСФ людей" (Т. Гобс, Ф. Нiцше, В. Ленiн) до трактування СЧСЧ як iнструмента здiйснення солiдарних планiв людей, втiлення СЧх спiльноСЧ волi та досягнення тАЮзагального благатАЭ.
З метою систематизацiСЧ рiзноманiтних пiдходiв до розумiння сутi держави та СЧСЧ стосункiв з неполiтичною сферою суспiльства в полiтологiСЧ використовуСФться поняття парадигми. Парадигма - це концептуальна схема, модель теоретичного осмислення явища та його сприйняття суспiльною свiдомiстю. Для пояснення сутi i призначення держави в сучаснiй полiтологiСЧ прийнято використовувати три парадигми держави, якi видiлив iспанський полiтолог Х. Карраседо.
Парадигма справедливоСЧ держави - традицiйна формула технократичних i рацiоналiстичних концепцiй вiд Платона до Гегеля i Маркса на сьогоднi практично втiлена у краСЧнах Сходу та в державах iсламського свiту. Концепцiя тАЮсправедливоСЧ держави" декларуСФ: держава - це все, вона надiлена вищою мудрiстю, знанням одвiчних i незмiнних законiв, вона втiлюСФ в собi i в своСЧй дiяльностi абсолютний порядок, який вона встановлюСФ остаточно, а громадяни повиннi лише безапеляцiйно його виконувати. Держава повнiстю пiдпорядковуСФ собi громадянське суспiльство, втручаСФться i регламентуСФ усi сфери життя суспiльства, поширюСФ свiй вплив на сiмейнi i приватнi вiдносини, на релiгiю i мораль. Критикувати дiяльнiсть такоСЧ держави заборонено. Не пiдлягають перегляду абсолютнi (наприклад класовi) iнтереси, встановленi абсолютнi етичнi межi, якi не можна порушувати. Така держава - це наставник, опiкун, а СЧСЧ полiтика це свого роду педагогiка. Держава вирiшуСФ всi проблеми своСЧх пiдданих чи громадян, а останнi, в свою чергу, завдячують усiм, чим володiють, державi. На практицi така держава тяжiСФ до деспотизму i тоталiтаризму (колишнiй СРСР). РЗСЧ вiдносини з громадянами носять патерналiстичний характер (вiд лат. pater - батько), що призводить до того, що держава контролюСФ не лише поведiнку людей, а i СЧх думки, переконання, цiннiснi орiСФнтацiСЧ.
Парадигма держави полiтичного реалiзму притаманна лiберальним демократiям i передбачаСФ мiнiмум державностi, яка СФ гарантом особистоСЧ свободи кожного члена суспiльства у СЧСЧ тАЮнегативномутАЭ трактуваннi (як тАЮсвободи вiд. тАЭ, перш за все вiд втручання в особисте життя) i використовуСФ механiзми примусу лише у випадку крайньоСЧ необхiдностi. Мета такоСЧ держави - створення, завжди тимчасовоСЧ, рiвноваги мiж протилежними iнтересами рiзних суспiльних груп, що сприяСФ запобiганню конфлiктiв. Найбiльшим полiтичним досягненням такоСЧ держави СФ ефективнi дiСЧ, якi дають бажанi результати, при цьому полiтичнi настанови постiйно модифiкуються, а на шляху досягнення полiтичних цiлей не iснуСФ жодних моральних обмежень. У суспiльствi пануСФ прагматичне ставлення до держави, яке опираСФться на тезу про етичну нейтральнiсть влади. Крайнiм виявом держави полiтичного реалiзму стала наприкiнцi XVIII - в першiй половинi ХРЖХ столiття у США концепцiя тАЮдержави - нiчного сторожатАЭ, яка не втручаСФться в повсякденнi справи громадян, а лише оберiгаСФ СЧх спокiй i майно, коли вони сплять.
Парадигма тАЮправовоСЧ держави" передбачаСФ рацiональне спiввiдношення iндивiдуальноСЧ та громадянськоСЧ свободи з державною владою, яка функцiонуСФ згiдно з принципом верховенства права, опираючись на усталенi правовi норми, встановленi у визначеному конституцiСФю порядку, що виникаСФ на основi консенсусу. Правова держава не лише гарантуСФ права людини, а й вiдповiдаСФ за рiвномiрний розподiл первинних благ. Метою державноСЧ полiтики СФ забезпечення автономiСЧ особи шляхом поСФднання вимог свободи (як позитивноСЧ так i негативноСЧ) з рiвнiстю (права людини в СЧх динамiцi та розвитку). Правова держава - це вища форма державного буття, найдосконалiший ступiнь державноСЧ органiзацiСЧ (див. Таблицю №1).
Незважаючи на наявнiсть рiзноманiтних теорiй держави, поглядiв та пiдходiв до розумiння СЧСЧ сутi та призначення, полiтологи визнають пiдставовi характеристики державноСЧ органiзацiСЧ серед яких:
- наявнiсть публiчноСЧ влади, яка не ототожнюСФ себе з суспiльством i в розпорядженнi якоСЧ СФ особлива система органiв та установ, що професiйно виконують функцiСЧ управлiння (чиновництво) та захисту населення (вiйсько, правоохороннi органи тощо);
- утримання системи суспiльноСЧ влади i державного апарату управлiння за рахунок податкiв з населення;
- територiальна органiзацiя населення i верховенство державноСЧ влади над даною територiСФю;
- наявнiсть системи правових норм, санкцiонованих державою i обовязкових для всього населення;
- право представляти iнтереси всього суспiльства i виступати вiд його iменi як всерединi краСЧни так i на мiжнароднiй аренi (сувер?/p>