Дванадцятипала кишка
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?и супроводжують однойменнi артерiальнi аркади. Переднi верхнi вени впадають в v.gastroepiploicf dextra, у той час як задня верхня йдучи за загальну жовчну протоку, упадаСФ в v.porta. Нижнi вени впадають у верхню мезентерiальну, нижню мезентерiальну, селезiнкову й першу тонко кишкову вени.
4. Лiмфатична система дванадцятипалоСЧ кишки
Дванадцятипала кишка багата шляхами лiмфатичного дренажу. Вiн починаСФться вiд коротких iнтрамуральних стволiв (лактiлл), якi вiдходять вiд слизуватоСЧ оболонки. Цi стволи формують два лiмфатичних сплетiння: на власнiй пластинцi слизуватоСЧ оболонки i потужнiше - у пiдслизовому шарi. Лiмфатична система дванадцятипалоСЧ кишки маСФ тiснi взаСФмозвязки з лiмфатичним апаратом шлунка, пiдшлунковоСЧ залози, печiнки й жовчних проток, якi забезпечують загальнi шляхи лiмфо вiдтiкання.
Лiмфатичнi колектори вiдходять вiд передньоСЧ й задньоСЧ стiнок кишки й дренуються в переднi й заднi, як нижнi, так i верхнi, панкреатодуоденальнi лiмфовузли (мал. 1.8). Передня група лiмфатичних вузлiв знаходиться попереду вiд голiвки пiдшлунковоСЧ залози, а задня - позаду вiд неСЧ. Цi вузли СФ основними для дванадцятипалоСЧ кишки й супроводжують артерiСЧ й вени. Далi вони дренуються в лiмфовузли, розташованi в устi верхньоСЧ брижСФСФчноСЧ артерiСЧ. Крiм того, вiд верхньоСЧ горизонтальноСЧ частини дванадцятипалоСЧ кишки лiмфа (разом з лiмфою вiд голiвки пiдшлунковоСЧ залози) iде у двох протилежних напрямках: нагору до печiночним й над пiлоричним вузлам, а далi до черевних; вниз - до описаних вище панкреатодуоденальних лiмфатичних вузлiв. При метастатичному блоцi цих лiмфатичних вузлiв можливий ретроградний лiмфовiдтiк у лiмфатичнi вузли жовчного мiхура й ворiт печiнки.
5. Гiстологiя дванадцятипалоСЧ кишки
Стiнка дванадцятипалоСЧ кишки складаСФться iз трьох оболонок: серозноСЧ (tunica serosa), мязовоСЧ (tunica muscularis), слизуватоСЧ (tunica mucosa) i пiдслизуватоСЧ основи (tela submucosa), вiддiленоСЧ вiд слизуватоСЧ оболонки мязовою пластинкою (lamina muscularis mucosae). Найбiльш значиме функцiональне навантаження несе слизувата оболонка. У початковiй частинi кишки протягом 5-6 см. вона не маСФ складок. ДистальнСФСФ зявляються рiдкi низькi, переважно поздовжнi складки. В iнших вiддiлах складки круговi. Висота СЧх збiльшуСФться в мiру наближення до тонкоСЧ кишки. У мiiях зрощення стiнки кишки з пiдшлунковою залозою складки низькi, одна з них, як уже повiдомлялося, лежить подовжньо у великого дуоденального соска (plica longitudinalis duodeni), а поблизу flexura duodenojejunalis вони йдуть у косому напрямку.
Площа слизуватоСЧ оболонки дванадцятипалоСЧ кишки значно збiльшена за рахунок iснування кишкових ворсинок. На 1 мм 2 розташовуСФться вiд 10 до 40 ворсинок висотою 200-700 мкм.
Найважливiшими й численними клiтками епiтелiю ворсинок СФ цилiндричнi абсорбтивнi клiтки, вiдомi як ентероцити. Мiж латеральними сторонами сусiднiх ентероцитiв iснують складнi звязки, а СЧх верхiвки тiсно передлежать друг до друга завдяки спецiальному сполучному комплексу, що пiдтримуСФ структурну СФднiсть слизуватоСЧ оболонки.
Найбiльш важливою вiдмiтною ознакою ентероциту варто визнати наявнiсть апiкальноСЧ "щiтковоСЧ" облямiвки, що складаСФться з регулярно розташованих мiкро ворсинок, висота яких до 1 мкм. i дiаметр до 0,1 мкм., i покрита глiкокалiксом. ПередбачаСФться, що глiкокалiкс, який мiстить велику кiлькiсть вироблюваних ентероцитами вуглеводiв, виконуСФ не тiльки захисну (iмунологiчну) функцiю, але також вiдiграСФ важливу роль у модифiкуваннi й утриманнi внутрiшньо просвiтного вмiсту абсорбтивною клiткою завдяки ферментативнiй активностi.
Клiтки в криптах СФ здебiльшого "недиференцiйованими" попередниками зрiлих усмоктувальних клiток ворсинок. У мiру перемiщення клiток до шийки крипти вiдбуваСФться СЧхнСФ дозрiвання. Встановлено, що в нормальнiй слизуватiй оболонцi приблизно три крипти "постачають" клiтками одну ворсинку.
Мiж усмоктувальними клiтками ворсинок i генеративних клiток крипт, перебуваючи з ними в тiсному контактi, розташовуються келихоподiбнi клiтки. Келихоподiбнi клiтки являють собою простi, що секретують слиз структури, не здатнi до розподiлу. Слиз виробляСФться в ендоплазматичному ретiкулумi, концентруСФться в пластинчастому комплексi у виглядi крапельок i випливаСФ з апiкальноСЧ частини клiтки. Муцин граСФ важливу захисну роль, а крiм того змiна його секрецiСЧ може оцiнюватися як можливий маркер неопластичного процесу.
У дванадцятипалiй кишцi СФ спецiалiзованi залози в пiдслизовому шарi, якi зСФднуються iз криптами за допомогою припливiв. ПередбачаСФться, що цi дуоденальнi залози СФ попередниками метапластичного епiтелiю шлункового типу, виявленого у дванадцятипалiй кишцi при гиперацидних станах.
В основi кишкових (лiбiркюнових) крипт зустрiчаються клiтки Кульчицького. Ранiше вони описувалися як аргентафiннi, аргирофiльнi або ентерохромафiннi клiтки через СЧхню властивiсть офарблюватися срiблом або солями хрому. У цей час вони поСФднуються в бiльшу групу спецiалiзованих нейросекреторних (ентероендокрiнних) клiток. Число пiдвидiв цiСФСЧ групи клiток увесь час росте. Здатнiсть секретувати гормонально активнi полiпептиди, засвоювати й декарбоксилувати субстанцiСЧ попередники бiогенних амiнiв визначила загальну назву цих клiток - АРРЖД (amine content, precustor uptake, decarboxilation).
Одними з найбiльш вiдомих членiв цiСФСЧ групи СФ ентерохромафiннi клiтки ( Е-Клiтки), що виробляють 5-гидрокси-трiптамiн (серотонiн); EG-Клiтки (L-клiтки), що виробляють ентероглюкагон; С-Клi?/p>