Гетьманщина в період Руїни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему
Гетьманщина в період Руїни
Іван Виговський
За гетьманства Богдана Хмельницького козацьке військо дійшло до найвищого рівня і що до чисельносте, й бойової готовосте, й воєнної експансії. Але як тільки не стало великого організатора й полководця, військова організація відразу почала розстроюватися.
Виговський мав фахове знання військових справ. Поки ще перейшов до повстання, служив у польському квартяному війську й дослужився там ступня поручника. Пізніше повнив якісь функції у козацькому реєстровому війську, в канівськім полку; брав участь, у бою над Жовтими Водами й дістався до татарської неволі, але Хмельницький викупив його і притягнув до української державної служби. При боці старого гетьмана Виговський мав змогу пізнати якнайкраще всі державні справи й увійти в потреби й завдання війська. Він докладно здавав справу, що молода козацька держава має ще слабі й нерозвинені основи; навіть під сильною рукою Богдана прокидалася тут і там анархія і треба було великих зусиль, щоб у свіжо зорганізованому війську утримати лад і порядок. Виговський розумів, яке значіння має авторитет влади і всіма силами старався цей авторитет підтримувати і в громадянстві й у війську.
При організації війська Виговський підносив передусім завсіди потребу суворої дисципліни. Приймаючи гетьманський уряд, він зазначив із притиском:
- Ця булава буде доброму на ласку, поганцеві на кару; нікому в війську підлещуватися не буду; військо запорозьке не може не знати страху. Змагав він до того, щоб установити точний реєстр козацького війська й виключити з військових рядів гультяїв і неправдивих козаків. У війську бажав мати заможних козаків, а то й шляхту, щоб добути противагу проти черні.
Дуже гостро виступав проти всякої самоволі. Коли полтавський полковник Мартин Пушкар, визначний і заслужений воїн, став на чолі невдоволених дейнек, Виговський не завагався вислати на нього реєстрових полків і в потопі крови загасив бунт: у бою під Полтавою 11 червня 1658 р. знищено 15000 пушкарівців. Але у своїй соціальній політиці Виговський не вмів знайти тієї міри й того такту, яким відзначався Хмельницький; це зготовило скорий кінець його гетьманству.
Реєстрове військо у своїй масі не піддавалося гетьманській кермі, тим то Виговський залюбки користувався найманими військовими відділами. Під його прапорами служили серби, волохи, німці, а то й поляки. Вони жили а гетьманському утриманні, мали своїх окремих полковників і іншу старшину й були залежні тільки від гетьмана. Вони творили часом гетьманську гвардію, то знову їх висилали на небезпечні позиції, де гетьман не дуже міг покладатися на звичайні козацькі війська. Виговський намагався з цих найманих частин утворити постійні військові сили України; у гадяцькій умові 1658 р. воїн перевів постанову, що військо Великого Руського Князівства буде складатися з 30000 козаків і 10000 найманого війська.
Що Виговський дбав про піднесення рівня війська, про те свідчить його договір із Швецією 1657 р. В договорі він застеріг собі, що український уряд має право затягати собі у шведських провінціях військо й офіцерів, спроваджувати ремісників І механіків та купувати зброю й амуніцію. Для лекшої комунікації Україна мала дістати границю з Пруссію на Березині.
Переговори Виговського зі Швецією й Польщею мали за головну мету одне зірвати звязки з Московщиною. У святочному маніфесті до європейських держав він виказав причини війни з Москвою й почав воєнні кроки в серпні 1658 р. Частину війська, 20000 чолові, він, під проводом Данила Виговського, вислав на Київ, щоб прогнати звідтіль московську залогу; знову київський полковник Павло Яненко-Хмельницький мав рівночасно вдарити на москалів із міста. Але цей план не вдався. Передня козацька сторожа необережно зрушила московську залогу. Поки козаки вспіли висипати шанці, москалі вже виступили на них і відперли їх від Києва 3 вересня 1658 р.
Сам Виговський вибрався на Лівобережжя проти воєводи Ромодановського, що зі свіжим військом увійшов у границі України і став під Лохвицею. Під охороною Москви повстали проти Виговського невдоволені елементи й обрали собі за гетьмана Івана Безпалого.
Війська Виговського почали з ними боротьбу, але поки що безуспішно. З початком 1659 р. прийшло нове царське військо під воєводою Трубецьким і почало облягати Конотоп. Ніженський полковник Григорій Гуляницький завзято боронив міста, витримавши облогу цілих 70 днів (від 29 квітня до 7 липня 1659 р.). Рятувати Конотоп прийшов сам Виговський, ударив несподівано на московське військо і примусив його відступити від міста.
Але незабаром полки впорядкувалися наново й напали на Виговського над річкою Соснівкою. Прийшло до завзятого бою. Московська кіннота змірилася тут із українською піхотою. Москалі нагально кинулися до атаки, але попали під обстріл козаків, що поперекопували дорогу шанцями. Московська кіннота пішла в розтіч, але на інших місцях наскочила знову на козацькі застави над річкою, яку козаки загатили. Решту доконали татари. День 8 липня 1659 р. кінчився страшною поразкою московського війська. На місці полягло кілька, чи кільканадцять тисяч, решта пішла в полон, навіть воєводи Пожарський і Львов. На Московщину пішов сполох, що козаки підуть аж на царську столицю.
Але Виговський не зміг використати цієї світлої перемоги: народне повста