Гетьманщина в період Руїни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ння присилувало його уступити з гетьманства.
Початки Руїни
Коли Виговський зрікся булави, внутрішня криза на Україні ще поширилася. Козацька держава почала ділитися на дві частини, правобічну й лівобічну; з великими труднощами доводилося утримувати єдність. А до того ще Московщина й Польща підсилювали боротьбу козацьких партій, змагаючи до поділу України. У тих відносинах й козацьке військо занепадає.
Молодий Юрій Хмельницький, за першого свого гетьманування (16591663. р.) не зміг проявити ні організаційного хисту, ні взагалі ніякого іншого таланту. Коли він мав які успіхи, то тільки тому, що: тая слава була, що Хмельницький гетьманом, а то ще мав добрих співробітників, генеральних старшин і полковників, таких, як Носач, Лісницький, Дорошенко, Лизогуб, Одинець, що жили ще традиціями Богдана.
Становище гетьмана підупало незвичайно через невдачу переяславського договору 1659 р. гетьман не мав права йти в похід без дозволу царя, не міг звільняти з уряду, чи назначати полковників, карати на горло бунтівників і под. Юрій Хмельницький сам не був військової вдачі, в походах його виручали полковники.
В 1660 р. цар почав війну з Польщею і вислав воєводу Шереметьєва у напрямку на Волинь. З москалями пішов переяславський полковник Цицюра з 20000 козаків. Юрій Хмельницький з правобічними полками обсадив південну границю, щоб не пустити татар на поміч полякам. Але татари таки перейшли, й тоді Юрій, рушив за ними на підмогу Шереметьєву, якого під Чудновом облягли поляки. Але польське військо заступило йому дорогу під Слободищем і примусило до бою 7 жовтня 1660 р. Хоч боротьба не дала переваги ні одній, ні другій стороні, Ю. Хмельницький вже не мав сили й охоти до війни, склав із поляками мир, зобовязуючись виступити проти Московщини.
Але лівобічні полки не хотіли йти в союз із Польщею й почалася домашня війна. Юрій Хмельницький під Каневом 25 липня 1661 р. потерпів значну поразку, але у другій битві, під Бужином, 13 серпня, разом із татарами, так погромив Москву, що на полі залишилося 10.000 трупів; артилерія, табір, прапори дісталися в його руки. Але ж татари почали грабувати й козацькі землі й вивели у Крим велику силу бранців. Юрій Хмельницький утратив усякий авторитет і зрікся булави 1663 р.
Ще меншу повагу в державі й у війську мав Павло Тетеря (1663-1665. р.), наступник Ю. Хмельницького на Правобережжі.
Хоч змолоду був козаком і потім переяславським полковником, то військовими справами займався мало; ні в чому не підняв козацького війська. Не вмів він втихомирити і громадянської війни, а ще заохотив Яна Казимира виправитися на Лівобережжя, влітку 1663 р. Але лівобічні козаки, при допомозі Москви, боронилися завзято і король не міг добути більших міст таких, як Переяслав, Ніжин, Батурин і ін. У цьому поході поляки увязнили старого полковника Івана Богуна, підозріваючи його у зраді, й розстріляли його під Новгородом Сіверським 27 лютого 1664 р.
Коли польське військо з невдалого походу верталося в Польщу, на Правобережжі вибухнуло повстання, особливо в полудневих полках. Перед у всьому вів запорозький кошовий Сірко, а при ньому різні ватажки, як Іван Сербин, Василь Дрозд, Остап Гоголь, Семен Височан, галицький повстанець із 1648 р. і інші. Що козак, то був полковник, що сотник, то гетьман. Поляки намагалися придушити цей рух, але народні ватажки боронилися завзято. Найбільш уславилося містечко Ставище, що витримало тримісячну польську облогу. Серед підозрюваних в організації повстання був також Іван Виговський; з наказу військового суду його розстріляли під Ольхівцем 16 березня 1664 р. Тетеря втратив тоді всякий вплив і остаточно зрікся гетьманства 1665 р.
Петро Дорошенко
До нової організації держави і водночас, переформування козацького війська забрався Петро Дорошенко (1665-1676 р.). Був він онуком гетьмана Михайла Дорошенка, з гордістю згадував свого лицарського предка і чванився своїм козацьким родом. Військову карєру починав у Чигирині, при боці Богдана Хмельницького, як гарматній писар, тут добув собі широкий політичний світогляд і глибоке зрозуміння державних справ України. З повним усвідомленням зазначав він усе, що український народ творить одну цілість на цілій території, від Перемишля і Ярослава по Сівськ та Путивль, що колись на цих землях була одна держава, та що ввесь народ повинен змагати до обєднання під одною владою. В першу міру старався він злучити разом розєднану Придніпрянщину, тим то гостро виступав і проти московського хлопа Брюховецького і проти польського ставленика Ханенка і проти покутного гетьманчика Многогрішного. Не завагався він прийняти протекторат Туреччини, щоб найти опору проти інших сусідів, що хотіли Україну поділити між себе.
Але шлях до обєднання народних сил він бачив не у примусі й насиллі, а більше в освідомленні й моральному впливі. Для цього непостійного народу більше значить ласкавість, як суворість. І справді цим способом він добув собі незвичайну симпатію і прихильність, як ніхто інший із його сучасників. Витворив він при собі завзяте прибічне військо, т. зв. серденят і з їх допомогою старався опанувати анархію, що заливала Україну та усунути з українських земель чужі війська.
Найкращі успіхи Дорошенко осягнув у боротьбі з Польщею. Вже на початку гетьманства старався звільнити Правобережжя від польських залог, які туди повводив Тетеря. Дня 19 грудня 1666 р. під Браїловом, недалеко Брацлава, розбив він значне польське військо, з допомогою татар; у татарський пологі дістався т?/p>