Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
Информация - История
Другие материалы по предмету История
звитку повстання їм не вдасться, „білі” змінили тактику. Навесні 1863 р. вони разом з деякими діячами правого крила „червоних” захопили керівництво в центральному національному комітеті, який з травня став називатися Національним урядом. Ним була проголошена диктатура повстанського генерала М. Лянгевича, але він не зміг виконувати свої обовязки, оскільки був захоплений австрійцями при спробі перетину кордону.
Літо 1863 р. ознаменувалося найвищим підйомом повстанської активності, що охопила практично все Королівство Польське, а також частину Литви, Білорусії, України. Національний уряд провів деякі заходи для закріплення власного становища:
- створив центральні та місцеві органи управління,
- встановив національний податок,
- організував видання досить широко розповсюдженої повстанської преси,
- направив своїх емісарів в країни Західної Європи для переговорів про допомогу і для покупки зброї.
Досить довгий час на території, що охопило повстання, царська влада нормально функціонувала лише у великих населених пунктах, де знаходилися гарнізони.
Поступово на основних стратегічних напрямках були скупчені каральні війська на чолі з новим намісником графом Ф. Бергом і віленським генерал губернатором М. Муравйовим, що отримав спеціальні повноваження для придушення повстання.
З середини повстанський рух послаблювався двоїстою політикою „білих”, які вважали повстання не більш ніж озброєною демонстрацією, необхідною начебто для втручання країн Заходу. Очоливши Національний уряд, „білі” саботували реалізацію проголошених в січні аграрних декретів, відхилялися від організації загального народного ополчення і створення єдиного військового керівництва, відмовлялися від допомоги з боку революційних сил Європи та Росії, так як боялися, що програми повстанського руху стануть ще більш радикальними.
У вересні 1863 р. до керівництва Національним урядом ненадовго прийшли „червоні”, а у жовтні керівником повстання став генерал Р. Траугут талановитий організатор та воєначальник, не повязаний ні з „білими”, ні з „червоними”. Тиск з боку придушників повстання посилювався, а поповнення повстанських загонів новими силами - послаблювалося. В деяких районах повстання протрималося до зими, але до травня 1864 р. воно було практично придушене. Лише окремі невеликі групи продовжували чинити опір.
Царський уряд жорстоко розправився з повстанцями: сотні їх загинули в боях та були страчені, тисячі засуджені на каторжні роботи в Забайкалля, заслані до Сибіру або внутрішні губернії Росії або примусово віддані на військову службу, але жертви повстання були не марними:
- повстання виявилося ще одним великим кроком до національної консолідації та росту суспільної свідомості поляків.
- воно змусило царський уряд Росії узаконити ті перетворення, які були сформульовані в повстанському аграрному декреті. Зміст селянської реформи 1864 р. в Королівстві Польському суттєво відрізнявся в кращий бік від загальноросійської селянської реформи 1861 р.
Слід зауважити, що звільнення селян від кріпосної залежності відбулася в Герцогстві Варшавському аж у 1807 р. цей захід мав певне прогресивне значення, але феодальні повинності, як і в Королівстві Польському, залишалися діяти і земля вважалася власністю поміщиків.
Серед 20 тисяч повстанців: селян 31 %, міщан - приблизно 17 %, дворян та шляхти 47 %. Епоха повстання 1863 1864 рр. ознаменувалася для польського визвольного руху значним розширенням співробітництва з російським революційним рухом.
За 50 років після повстання 1863 1864 рр. в світі відбулися зміни, що мали велике значення для всієї Європи та для держав, що захопили польські землі. Змінилося міжнародне становище: Росія ослабла і втратила роль жандарма Європи, тоді як Австрія стабілізувалася на основі перетворення в 1867 р. в дуалістичну Австро Угорську монархію, а Пруссія досягла укріплення союзу німецьких держав і створення у 1871 р. Німецької імперії.
Події європейського та світового масштабу наклали відбиток на політику Росії, Німеччини, Австро Угорщини, і зокрема, на відношення їх до Польщі. Ця політика ставала важливим фактором, який ускладнював процес розвитку польського народу.
Після придушення повстання 1863 1864 рр. царизм проводив в Королівстві польському політику репресій і національного гноблення. Він прагнув уніфікувати систему адміністрації, судових органів, просвіти в Королівстві з загальноросійською системою, в той же час не розповсюджуючи на нього загальноросійських реформ:
- був ліквідований інститут Намісництва, Державна та Адміністративна Рада, урядові комісії Королівства,
- Королівство Польське перейменоване в Привіслинський край,
- В установах насаджувався російський бюрократизм,
- Йшов русифікаторський наступ на вищу та середню освіту, сільську школу,
- Ряд заходів був спрямований проти католицької церкви,
- Здійснювалося насильницьке обернення уніатів до православя.
Повстання 1863 1864 рр. було приречене на поразку не діями каральних військ, а царським наказом про ліквідацію феодально кріпосницької залежності і порядків в польському селі. Не зустрівши розуміння з боку польських поміщиків і отримавши землю в результаті здійснення царською владою реформи 1864 р., селянство Королівства Польського в значній мірі втратило цікавість до визвольної боротьби. Саме це було головною причиною поразки повстанців, окремі групи яких декілька місяців продовжували героїчні, ?/p>