Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
Информация - История
Другие материалы по предмету История
° ситуація в Європі і питання поділів Польщі
З 1795 р. історія Польщі розпадається зовні на частини відповідно до тих адміністративно-правових рамок, в які були поставлені польські землі умовами розділів.
Згідно трьох розділів Польщі Прусія захопила 135 тис. кв. км з населенням 2,3 млн. чол. Політика прусських правителів відразу проявилася у назвах новоутворених адміністративних одиниць. Після першого розділу, це була, наприклад, Західна Прусія, після другого і третього Південна та Ново східна Прусія, а також Нова Сілезія. І це не дивлячись на те, що в більшості населення на відповідних територіях складали поляки.
Одним з заходів понімечення стала активна підтримка прусськими властями колонізаційного переміщення німців на польські землі, причому не лише тільки з прусських володінь, але й з різних німецьких князівств. З 1776 р. існував закон, який дозволяв отримувати шляхетські маєтки не тільки німецьким дворянам, але і міщанам, для кредитування яких було виділено спеціальний грошовий фонд. Досить скоро вся місцева адміністрація стала прусською, для чого тільки в південній та Новосхідній Прусії виникла потреба в девяти тисячах німецьких чиновників. З 1797 р. суди та адміністративне виконавство на всіх територіях були переведені на німецьку мову. Прибутки, які отримували з польських земель, використовувалися головним чином на утримання прусської армії. Рекрутську повинність прусські монархи розповсюдили і на своїх польських підданих.
Відносно Габсбургів, то майже всі землі, отримані при розділі Речі Посполитої, вони включили у велику по території провінцію під назвою „Королівство Галіції і Лодомерії”. Це королівство підкорялося губернатору, який знаходився у Львові і мав права імператорського намісника. Воно було поділене на 18 округів і управлялося майже безправним провінційним сеймом з представників від магнатів і шляхти, а також від королівських міст.
Польське питання почало відігравати досить помітну роль в європейській дипломатії в першому десятиріччі ХІХ ст. А. Чарторийський, який увійшов до оточення Олександра І, і став міністром іноземних справ Росії, висунув проект відновлення Польської держави, яка була б поєднана з Російською імперією династичною унією. Олександр І до 1805 р. не відкидав цього проекту, але вбачав в ньому не стільки реальну ціль скільки знаряддя дипломатичного тиску, перш за все на Пруссію.
Поразки, завдані Австрії і Пруссії в наполеонівських війнах, призвели до того, що в 1806 р. французька армія зайняла більшу частину польських земель. Намагаючись як можна повніше використати ситуацію, що склалася для перетворення поляків в гарматне мясо Наполеон намагався залучити на свій бік Т. Костюшко.
Але угоди не відбулося, оскільки Т. Костюшко висунув неприйнятні для французького імператора умови:
- Зробити заяву про відновлення Польші в старих кордонах;
- Визволення селян з землею.
В 1807 р. після важкого для французької сторони бою з російською армією під Прейсиш Ейлау, Наполеон запропонував польську корону прусському королю Фрідріху Вільгельму ІІІ, але той відмовився її прийняти.
Після битви під Фридландом (червень 1807 р.) Наполеон вирішив розколоти військово політичний блок Австрії, Пруссії і Росії. Він звернувся до Олександра І з пропозицією прийняти польську корону і всі польські землі, які знаходилися під владою Пруссії. Російський імператор досить розумно відхилив її. Однак при підписанні Тильзітського договору обидві сторони були змушені іти на поступки, в тому числі і по польському питанню. В результаті досягнутого компромісу на карті зявилася держава, яка воскресила ненадовго надії поляків на відновлення незалежності.
Це було васальне по відношенню до Франції князівство Варшавське конституційна держава на чолі з призначеним Наполеоном саксонським королем Фрідріхом Августом.
1.2 Виникнення князівства Варшавського
Дана назва не мала під собою ніякої історичної основи і виникла тому, що два монарха, які підписали 7 липня 1807 р. Тильзитський трактат не хотіли, щоб в офіційній титулатурі і Конституції цієї держави фігурували слова „поляки, Польща”.
Князівство Варшавське спочатку включало польські землі, які в результаті розділів Речі Посполитої, опинилися під владою Пруссії. Згідно Шенбрунського миру 1809 р. князівство розширилося за рахунок значної частини земель, підвладних до цього Австрії (територія з містами Краків, Кельце, Радом, Люблін і Седльце).
Площа князівства склала з цього моменту 142 тис. км. кв., а населення приблизно 4,3 млн. чол. (79 % поляків, 7 % євреїв, 6 % німців і 8 % литовців і білорусів).
Польські діячі, які співробітничали з французьким імператором, виказались за відновлення Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон запропонував власне варіант, згідно якого князівством створювалися Сейм і державна рада, а його територія розподілялася на шість департаментів та шістдесят повітів. Конституція в цілому поєднала в собі суперечливі тенденції: орієнтування на помірковані перетворення в буржуазному дусі з консервативними намаганнями зберегти основи станово шляхетських порядків.
По Конституції князівство Варшавське мало право створювати армію чисельністю до сорока тисяч чоловік; командування нею Наполеон доручив племіннику останнього польського короля Ю. Понятовському. В 1809 р. ця армія вдало діяла разом з французькими військами проти військових сил Австрії, які напали на князівство Варшавське.
В умовах загостр