Геологія України
Информация - Геодезия и Геология
Другие материалы по предмету Геодезия и Геология
Геологія України
Девон, девонська система, девонський період (за назвою графства Девоншир в Англії) був установлений А. Седжвіком і Р. Мурчісоном (1840), але найбільш повний стратиграфічний поділ Д. с. було проведено в Рейнсько-Арденській зоні Західної Європи. Є четвертою знизу системою палеозою, включає три відділи; загальноприйнятий поділ на яруси існує лише для верхнього відділу девону. Характерними ознаками Д. с. є значне поширення червоноколірних відкладень, значні скупчення солей (ДДВ, Сибір), строкатий літологічний склад, у тому числі численні вулканогенно-силікатні утворення. Д. був періодом різкого скорочення морських площ (регресія почалася ще наприкінці силуру), високої тектонічної рухливості, часом формування в Євразії трансматерикової рифтової системи, активного каледонського орогенезу й розростання Палеотетіеа. Тваринний світ характеризується розквітом брахіоподів і риб, гігантських ракоподібних. Рослинний світ активно виходить на суходіл; значного поширення набувають псилофіти, зявляються папоротеподібні, плаунові, хвощові. Фіксуються перші накопичення гумусових вугіль.
Докембрій стратиграфічний та історико-геологічний підрозділ, що включає архей і протерозой. Це найбільш тривалий інтервал геологічної історії й утворення, що становлять основу (фундамент) переважної більшості материкових платформ і складчастих споруджень, складену переважно метаморфічними й магматичними породами. Найважливішою особливістю Д. є відсутність у його складі кістякової фауни, що робить біостратиграфічний або палеонтологічний метод вивчення відповідних утворень надзвичайно залежним. Звідси ще одна назва Д., що трактується як його синонім, криптозой, або час прихованого життя.
Еволюціонізм, еволюційна теорія (від лат. "розвиток", "розворот") концепція, теорія, учення, або система поглядів, що передбачає провідну роль поступових змін у процесі розвитку земної кори й органічного світу. З позицій Е. усі тектонічні структури й системи, типи магматизму, гірські породи й організми розвивалися в результаті тривалих змін фізико-географічних умов, будови земної кори, типів тектогенезу. У такому трактуванні Е. протиставляється катастрофізму, або градуалізму, що передбачав певні стрибки в еволюції. Імовірно, думка про можливість еволюційного розвитку після божественного створення вперше виникла в мінералогії, коли Ф. Русус (1566) припустив, що частина речей була створена в кінцевому вигляді, а іншим було дано лише "початок" і вони вдосконалювалися під впливом "вторинних" причин. Першу теорію еволюційного розвитку органічного світу виклав Ж. Б. Ламарк (1809) у книзі "Філософія зоології". Основоположником еволюційного вчення про походження видів шляхом природного добору був Ч. Р. Дарвін (1842, 1859). Актуалізм і розвиток застосував у геології Й. Вальтер. У XX ст. активно почала вивчатися еволюція геологічних процесів, її причини. Водночас із передбачуваними поступовими змінами формулювалися положення про еволюційні біологічні вибухи (розвиток граптолітів у силурі, кордаїтової флори в середньому карбоні й середині пермі, розквіт покритонасінних в адьбі, планктонний вибух у середині пізньої крейди). Деякі дослідники стверджували, що прояв Е. зумовлений власне відповідними катастрофами, які прискорюють еволюцію, що примиряло й узгоджувало це вчення з катастрофізмом.
Еволюція життя напрям досліджень палеонтології, історичної геології та геоекології. Поява й розвиток життя зазвичай повязуються з початком формування гідросфери (її називають іноді катархейською і датують значеннями від 3,9-3,8 до 3,3-3,2 млрд років тому). Органічні рештки відомі у відкладеннях з абсолютним віком 3,7-3 млрд років (бактерії, нитки синьо-зелених водоростей і рештки спороморфних утворень) і в шарах з віком 2,6-2,8 млрд років (найдавніші строматоліти). Перше життя на Землі мало рослинну природу, виділяючи в процесі фотосинтезу вільний кисень, чим підготувало умови для існування тваринних організмів. Сліди перших тваринних організмів відомі лише з вікового рівня приблизно 2 млрд років. У верхах протерозою відомі й перші кістякові рештки найпростіших тваринних організмів радіолярій, що мають силікатний кістяк. З кембрію відомі фосфатні й карбонатні кістяки у тварин. Середній палеозой характеризувався збільшенням розмаїтості органічного світу, а, пізній палеозой появою на суходолі багатого рослинного покриву. У мезозої-кайнозої почався розквіт ссавців, птахів, комах, покритонасінних рослин. Е. ж. є складним і багатофакторним процесом, що зумовив розвиток на планеті потужної біосфери.
Едіакарська фауна своєрідний комплекс безкісткових решток докембрію, що нараховує майже 1 000 екземплярів. Зібраний у кварцитах Паунд (Південна Австралія), на позначці 200-230 м нижче від горизонту з типовими кембрійськими палеонтологічними рештками (брахіоподами, губками та ін.). Від більш молодої кембрійської фауни Е. ф. відрізняє відсутність кістяків або черепашок. Крім Австралії (копальня Едіакара, за якою й було названо фауну) рештки едіакарського типу зібрані в Південно-Західній Африці, Англії, Північній Америці, Східному Сибіру, на Східноєвропейській платформі. Більш повні палеонтологічні збори Е. ф., приблизно одновікові, зроблено у венді.
Епохи гороутворення тривалі етапи здіймань і складкоутворення, одночасно виявлені в різних тектонічних системах, що дозволяє вважати їх планетарним явищем. Є другою, або заключною, стадією геотектонічного циклу. У фанерозої вио