Геологія України
Информация - Геодезия и Геология
Другие материалы по предмету Геодезия и Геология
?явити закономірності й умови прояву в просторі й у часі.
Кайнозой, кайнозойська ератема (група), К. ера (від грецьк. "нове життя") стратиграфічний підрозділ та інтервал часу, упродовж якого він сформувався. Це третя й остання ера фанерозою, визначена Дж. Філліпсом (1841); вона триває й досі. Поділяється на три періоди палеогеновий, неогеновий і четвертинний. Тривалість К. є. близько 66 млн років. Це час існування сучасних материків, місце розташування яких, утім, змінювалося. У К. ліквідувався Те-тіс, на місці якого сформувався Середземноморський складчастий пояс. Виявлено різні типи магматизму, масштаби якого були порівняно незначними. Для другої половини К. характерним є помітне похолодання. Після великого вимирання наприкінці крейди органічний світ зазнав істотних змін; це ера панування ссавців, птахів, покритонасінних рослин. Зявилися й почали розвиватися людиноподібні (гомініди). Стратиграфічний поділ К., на відміну від мезозою й палеозою, не має однозначного глобального розуміння, що вимагає використання регіональних схем поділу. На відміну від палеозою й мезозою, історико-геологічний поділ К. не утвердився, хоча іноді прийнято говорити про ранній К. (до прояву піренейської тектонічної фази), середній і пізній К.; останній розуміють як новітній етап розвитку земної кори, що почався після міоценової структурно-геологічної перебудови.
Каледонський геотектонічний цикл сукупність процесів та інтервал часу, що характеризується геосинклінальними прогинаннями в ранньому палеозої та формуванням гірсько-складчастих споруджень у середньому палеозої, у результаті чого утворилися каледоніди. Районами типового його прояву були складчасті спорудження Скандинавії, Англії, Північних Аппалачів, Центрального Казахстану, Алтайсько-Саянської області та ін. Щодо вікових меж К. г. ц. немає єдиних думок. Середньопалеозойський орогенез цього циклу збігався за часом з геосинклінальними прогинаннями герцинського циклу, а орогенна й геосинклінальна стадії різко відрізнялися за тривалістю. Крім того, з початкової стадії К. г. ц. свого часу було виокремлено салаїрський цикл, обґрунтовувалася грампіанська й таконська складчастості (орогенез) наприкінці ран-нього палеозою, які також включалися в каледонський цикл, Виходом з такої ситуації став поділ каледонід на ранні й пізні, а в схемі глобального співвідношення циклів передбачено існування двох взаємозалежних і різновікових проявів циклічності, двох каледон-ських ГТЦ раннього й пізнього.
Карбон, камяновугільна система, К. період (назву дано через значне поширення в ньому вугілля) друга зверху система палеозою. Виокремлена В. Конібіром і В. Філліпсом (1822) на південному заході Англії. У СІЛА К. с. поділяють на два самостійні міссісіпій і пенсільваній; подібна ситуація склалася й у Західній Європі, де спочатку виділявся динант і силезій. У нас прийнято поділяти К. с. на три відділи й сім ярусів. Тривалість К. п. становить 67 млн років (інтервал часу 354-287). Характерною ознакою К. с. є значне поширення вугіль у середній її частині, незначна кількість червоноколірних відкладень, відсутність солей. Упродовж візейського віку раннього карбону виявлено велику трансгресію ("велику візейську"), що змінилася регресією в серпуховському віці, а потім у пізньому карбоні. Характеризується високою тектонічною рухливістю, проявом низки виразних тектонічних фаз (судетська, астурійська та ін.), візейською структурно-геологічною перебудовою. Серед мешканців моря розвиваються форамініфери (фузулініди), досягли розквіту моховатки, брахіоподи. На суходолі розвиваються земноводні й деякі плазуни. З-поміж комах панують бабки, зявляються павукоподібні. Рослинний світ характеризується розвитком гігантських каламітів і плаунових, наприкінці періоду зявляються перші хвойні.
Катастрофізм (від грецьк. "переворот", "поворот", "руйнування", "кінець", "загибель") концепція, або теорія, що пояснює перебіг геологічної історії або розвитку органічного світу як результат епізодичного прояву різких і короткочасних змін, катастроф, що змінювали періоди відносного спокою; упродовж останніх процеси розвивалися в межах звичайних норм. К. у такому трактуванні протиставлявся еволюціонізму, що передбачав лише поступові накопичення і зміни без стрибків. XIX перша половина XX ст. були часом різкого протистояння цих наукових течій. Перші уявлення про К. формулювалися ще в XVIIXVIII ст. і ґрунтувалися або на космогонічних теоріях, або на трактуванні окремих геологічних подій. Засновником К., або теорії К., вважається французький палеонтолог Ж. Кювє, який у своїй роботі "Міркування про перевороти на земній поверхні" (1812) сформулював положення про знищення в результаті катаклізмів організмів, що існували на Землі, яких згодом .замінили нові. Причини таких явищ не обговорювалися, але побічно допускалося втручання божественних сил. А. ДОрбіньї нараховував до 27 таких катастроф і припускав цілковите знищення всього живого в результаті їх прояву. У другій половині XIX першій половині XX ст. ідеї К. активно розвивалися в теоріях про перебіг геологічних процесів (Е. де Бо-мон, М. Бертран, Г. Штілле, Д. М. Соболєв), коли детально вивчалися кутові розбіжності й передбачалися інтервали часу порівняно спокійного розвитку, що розділяли їх. У другій половині XX ст., коли було кількісно доведено вимирання в органічному світі й показано можливі геологічні або космічні їх причини (регресії, короткочасна активізація вулканізму, метеоритн?/p>