Генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін-Таврійський
Информация - История
Другие материалы по предмету История
князя. Софія, котра вважала себе спадкоємицею збіднілого, але знатного грецького роду, була однією з найчарівніших жінок XVIII століття. Вона ненавиділа Османську імперію і мріяла про відродження своєї батьківщини поверженої ГреціїВізантії. Потьомкін теж не належав до числа друзів Оттоманської Порти і через своїх агентів на Балканському півострові тримав руку на пульсі цієї імперії, що переживала не найкращі часи.
Потьомкіна і Софію звели спільні інтереси, але утримувала один біля одного пристрасть. Князь прагнув виконати будь-яку забаганку Софії. Йому все було байдуже, аби задовольнити бажання або примху обожнюваної ним жінки, писала сучасниця Потьомкіна, знаменита французька портретистка Елізабет Віже-Лебрен. Закоханий у пані де Вітт, він осипав її найвишуканішими любязностями. Так, одного разу, бажаючи подарувати їй кашемірову шаль шалено високої ціни, він улаштував свято, на якому було до двохсот дам, а після обіду влаштував лотерею, але так, що кожній дісталося по шалі, а найкраща із шалей випала найпрекраснішій із дам. Чи варто говорити про те, що найпрекраснішою з дам виявилася Софія Вітт... Але, звісно, справа не обмежилася кашеміровою шаллю. До ніг грекині Софії Потьомкін збирався кинути відроджену Візантійську імперію.
На той час уяву князя Тавриди давно вже хвилювала легенда, за якою давньогрецька цивілізація зародилася в Північному Причорноморї, і звідти поширилася на територію історичної Еллади. Тому і столицю відродженої Візантії Потьомкін хотів бачити саме в Північному Причорноморї, неподалік древньої Ольвії. Плани князя збіглися з бажаннями Софії Вітт. Прекрасна фанаріотка ненавиділа КонстантинопольСтамбул, де пізнала приниження і злидні, а потім була продана власною матірю заїжджому шукачу пригод. До того ж заснований Потьомкіним Миколаїв стратегічно і політично більше підходив на роль нової візантійської столиці.
Незабаром у грецькому проекті князя Тавриди не залишилося місця російській імператриці Катерині та її онуку Костянтину. Софія та Потьомкін вирішили обвінчатися і коронуватися на нове царство. Усвідомлюючи свою владу над князем, пані Вітт зажадала від нього негайних дій. У степах Північного Причорноморя зявилися сади, парки, села, верфі та міста.
У мальовничому місці злиття рік Бугу та Інгулу Потьомкін заснував місто, яке мало стати столицею відродженої Візантії. Григорій Олександрович назвав місто Миколаєвом на честь святого Миколи Мирлікійського. Тут, у мурованому соборі св. Григорія, князь збирався повести під вінець Софію, а в храмі святого Миколи Угодника коронуватися. Палац для Софії та Потьомкіна вже закладався. Біля нього іноземець-садівник розбив парк.
І садів, і палаців у новому місті дійсно було в достатку. Щоправда, до нинішніх часів багато з цих чудес не дожили. Літній палац ясновельможного князя було спалено матросами незабаром після Жовтневої революції, величезні палати Спаськ і Богоявленськ, згадані Левицьким, перетворилися на райони Миколаєва, а імя Софії Вітт стали повязувати не з Потьомкіним і Миколаєвом, а з графом Потоцьким і уманським парком. І сталося так тому, що візантійським планам Потьомкіна та Софії не судилося здійснитися. У гру вступила імператриця Катерина.
Хід імператриці
Государиня давно вже побоювалася чудового князя Тавриди, котрий зосередив у своїх руках непомірну владу. Потьомкін ставав некерованим, і імператриці тепер нічого було берегти князя її турботою й опікою користувався новий фаворит, Платон Зубов. До того ж плани Софії та Потьомкіна розгнівали Катерину: вона почала думати про усунення Григорія Олександровича.
Існує гіпотеза, що Катерина направила до князя молодого лікаря, спеціально навченого мистецтву поводження з отрутами, і Потьомкін був отруєний. Втім, навіть якщо такі вказівки і не були дані, раптова і незрозуміла смерть Григорія Олександровича підтверджує версію про отруєння. Щоправда, неясно, хто в даному разі виступав замовником. Чудовий князь Тавриди помер посеред степу, по дорозі в місто, де збирався коронуватися, а імператрицю, котра нею так і не стала Софію Вітт, продали втретє і востаннє у її житті. Покупцем став граф Станіслав Потоцький.
Із коронним гетьманом, графом Ксаверієм-Станіславом Потоцьким, Софія Вітт познайомилася ще 1788 року, за три роки до смерті Потьомкіна, коли за таємним дорученням ясновельможного їздила на Варшавський сейм. Тоді вона переконала Потоцького примкнути до Тарговицької конфедерації, після чого вибухнуло повстання Костюшка, і граф змушений був залишити батьківщину. На настійну вимогу російської імператриці Вітт збув із рук свою чарівну жінку, за котру палко закоханий Потоцький виклав два мільйони польських злотих. Втім, обвінчатися вони змогли лише після смерті першої дружини графа, Жозефіни-Амалії МнішекПотоцької, відомої художниці, котра оспорювала лаври Елізабет Віже-Лебрен. Потоцький і Софія оселилися в Умані, де граф кинув до ніг своєї богині розкішний парк.
Імператриця Катерина усього на пять років пережила людину, котру спочатку пристрасно любила, а потім не менш пристрасно ненавиділа. Кажуть, вона оплакувала князя Тавриди, а сльози ці витирав новий фаворит государині, красень Платон Зубов. Смерть Потьомкіна перегорнула найкращі сторінки катерининського царювання, яке вступало у свої неминучі присмерки. Державін написав на смерть Потьомкіна оду, а Софія мимовільна винуватиця загибелі ясновельможного