Генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін-Таврійський
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?их козаків.
Під час війни російський уряд і Кіш проводили політику, спрямовану на повернення задунайських козаків під протекторат Росії. З російського боку надходили фінансування, гарантії нагород та пільг, в той час як емісари від Чорноморського війська, такі, як капітан Г. Чернов, проводили переговори з задунайцями, збирали інформацію розвідувального характеру про дислокацію та кількість турецько-татарських військ тощо. Втім, незважаючи на всі спроби уряду і Коша вивести основну масу "турецьких" запорожців до Росії під час війни 1787-1791 років це зробити не вдалося.
Під час російсько-турецької війни чорноморські козаки брали участь у штурмах Хаджи-бею, Очакова, здобутті Березанської фортеці, фортець Ісакчі, Тулчі, Акермана, Ізмаїла, у битвах при с. Терновці (під Бендерами) та Мачині [10]. Поміж козацьких військ, які були створені Г.О. Потьомкіним на півдні України, саме військо чорноморських козаків було найбільш організованим та боєздатним і зберегло багаті військові традиції запорозького війська. Не випадково в офіційних документах і приватних листах вищого командування російської армії до назви Чорноморського війська додавався епітет "безцінне" (№ 6.14).
Поряд з тим варто зазначити, що вже на момент створення війська чорноморських козаків у князя Потьомкіна був проект переселення цього формування з території Південної України і поселення козаків на новому російсько-турецькому кордоні біля Дунаю або на Кубані. Незважаючи на неодноразові обіцянки князя оселити козаків на Тамані та переселення їх у 1790-1792 рр. до Очаківського степу (див.док. групу В, № 6.30), до наказу Катерини II від ЗО червня 1792 року Чорноморське військо, незважаючи на надання йому для поселення ділянки між Бугом та Дністром, фактично не мало власних військових земель. Був відсутній і чітко визначений статус війська. Все це спричиняло незадовільний економічний стан козаків та членів їх родин, призводило до соціальної напруги, викликаної знущаннями поміщиків та представників російської військової і цивільної адміністрації.
Протягом 1790-1792 років 1 759 родин (5068 душ чол. статі і 4 414 душ жін. статі) козаків Чорноморського війська та більш як 2 000 родин молдаван і волохів оселились в Очаківському степу, де заснували 25 селищ із центром у Слободзеї [11]. Козаки займали ці території до 1793-1794 років, а багато поселенців залишилось на прибузьких землях і після повного переселення чорноморців на Кубань. Основою господарства залишалось традиційне для Запорожжя скотарство, рибальство та соляний промисел, бджільництво тощо. Водночас збільшилась роль землеробства, розвивалось виноградарство, городництво. Однак, через непевність статусу війська господарство чорпоморських козаків у зазначений час знаходилось у початковому стані. Козаки та члени їх родин продовжували бути залежними від російського постачання, особливо таких продуктів та виробів як хліб, крупи, одяг, тощо.
Період в історії Чорноморського козацького війська після смерті князя Потьомкіна (05.10.1791 р.) та підписання Ясської угоди (1791 р.) і переселенням війська на Кубань характеризувався різким погіршенням соціально-економічного стану козаків. Піддавалась сумніву навіть можливість подальшого існування війська. Насамперед це було повязано зі смертю Потьомкіна - Гетьмана козацьких військ півдня України і загальним негативним відношенням російського уряду до козацтва в регіоні.
В червні 1788 р. за наказом генерал-губернатора Новоросійського краю князя Григорія Потьомкіна Таврійського у місці впадіння ріки Інгул у ріку Південний Буг було закладено суднобудівну верф, навколо якої руками зігнаних сюди багатьох тисяч рекрутів та кріпосних селян разом з будівництвом першого військового корабля було збудоване і велике поселення. З самого початку воно стало втіленням задумів відомого російського архітектора І. Є. Старова прямі, як стріла, широкі вулиці, чіткі квадрати кварталів.
Рівно через рік, у серпні 1789 р., князь ПотьомкінТаврійський повеліває нову верф і поселення навколо неї іменувати містом Миколаєвом в память про взяття О.В.Суворовим фортеці Очаків у грудні 1788 року в день святого Миколая покровителя моряків. Майже одночасно з цим вирушив у своє плавання по Чорному морю первісток Миколаївських корабелів 50-гарматний фрегат Святой Николай.
По задуму князя м. Миколаїв повинно було стати колискою і місцем базування молодого Чорноморського флоту Російської імперії.
Вдало вибране для нової верфі місце та велика увага з боку князя Г.О. Потьомкіна до становлення і зростання його улюбленого чорноморського дітища дали свої результати. На високих берегах колишнього пустинного, омитого з трьох сторін водами Південного Бугу і Інгулу півострова виросло велике, красиве місто, яке на довгі часи стало центром суднобудування і мореплавання півдня Російської імперії, а потім і Радянського Союзу.
На протязі багатьох років у м. Миколаєві розміщався штаб Чорноморського флоту Росії. З історією міста повязана доля багатьох уславлених російських флотоводців адміралів: С.О. Макарова; Ф.Ф. Ушакова; Ф.Ф. Белінсгаузена; В.О. Корнілова; М.П. Лазарєва; Г.І. Бутакова; П.С. Нахімова.
Великий вклад миколаївських корабелів у морську історію Росії може підтвердити лише один з багатьох прикладів. 18 (30) листопада 1853 р. в Сінопській бухті на північному узбережжі Туреччини російська ескадра під командуванням віце-адмірала П. С. Нахімова атакувала турецьку армаду Осман-паші. Запекла битва завершилась повним розгромом турків. <