Генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін-Таврійський
Информация - История
Другие материалы по предмету История
перемістився театр воєнних дій. Попереду були бої при Березані, Хаджибеї та Ізмаїлі.
Олексій Паталах
Журнал “Новый фаворит” июнь 2004 г.
(Закінчення. Початок в № 5 (червень) 2004)
У ході російсько-турецької війни 1787-1791 років Потьомкін, крім Чорноморського та Катеринославського військ, створив ще ряд українських козацьких формувань: Бузький полк, укомплектований запорожцями колишньої Буго-Гардової паланки, українцями Правобережжя та словянськими вихідцями з Молдавії (ймовірно, буковинцями); Козацькі бригади з закордонних вихідців, що складалися з мешканців українських земель Речі Посполитої, котрі, стосовно Росії, справді були іноземцями (про це свідчать назви кінних полків Смілянський та Шполянський). Також він збільшив кількість Чугуївських козацьких полків з одного до трьох, доукомплектувавши їх козаками з Гетьманщини, та створив Корпус малоросійських піших стрільців.
Тоді ж всі, без винятку, українські козацькі підрозділи отримали однострій. Вершиною діяльності Потьомкіна у сфері відродження українського козацтва стало проголошення його у 1790 році Великим Гетьманом Катеринославських та Чорноморських козацьких військ. Напевно, Катерина?II без особливого задоволення надала своєму колишньому фаворитові цей, раніше заборонений нею ж, титул. Не бракувало й доброзичливців, серед яких, на жаль, були й українські дворяни вихідці з козацько-старшинських родів. Так, граф Олександр Андрійович Безбородко постійно натякав імператриці на дивну, як на нього, пристрасть Світлійшого до козаків, которая до того простиралась, что он все видимое превращал в сие название.
Проте Потьомкін був вище всіх доносів і, отримавши титул гетьмана, сформував, виключно з українських козаків, свою особисту гвардію: Конвойний, Малоросійський та Булави Великого Гетьмана полки. На Великдень же 1791 року чорноморці привітали його оригінальним, сповненим запорозького гумору віршем: Злії духи,
Власно мухи,
Всі уже послизли.
Загнав Ісус
В пекло покус,
Щоб християн не гризли.
І смерть люта,
Що нам тута
Вельми докучала,
По болотах, очеретах,
Біжучи кричала.
Там суціга
Тепер біга,
Як шалена з ляку,
Бо Бог хрестом
Чорта з хвостом
Прогнав як собаку.
Великий Гетьман був у зеніті слави, адже, фактично, він виявився сувереном Північного Причорноморя при номінальній залежності від Петербургу. Це все не могло не занепокоїти царський уряд, але пристрасті стримувала війна з Туреччиною.
А невдовзі після укладення Яської мирної угоди Потьомкін тяжко захворів і наказав везти себе у Миколаїв. Карету гетьмана й фельдмаршала супроводжували козаки. Відчувши наближення смерті, Потьомкін наказав чорноморцям винести його з карети у степ і покласти на килим, розстелений на траві. Так він зустрів свої останні хвилини. Сталося це 5 жовтня 1791 року. Ховали князя Таврійського у Херсоні за гетьманським обрядом: за труною несли булаву, шаблю й прапор, вели коня. Зі смертю Потьомкіна закінчився й золотий вік відродження українського козацтва. Згідно указів Катерини II, у 1792 році розпочалося переселення на Кубань Чорноморського козацького війська, а у 1796 році Катеринославське козацьке військо було переформовано у регулярні кінні частини російської армії.
Але память про Потьомкіна як гетьмана жила. Мармурову плиту над його похованням у Катерининському соборі Херсона прикрашало зображення перехрещених маршальського жезлу та гетьманської булави (нині втрачені). У 1835 році Потьомкіна увічнив видатний скульптор Іван Петрович Мартос, уродженець Чернігівщини, нащадок козацького старшини Василя Мартоса. Спільно з італійським архітектором Боффо він створив у Херсоні величний памятник князю Таврійському, якому судилося простояти до 1922?року. Відроджено цей унікальний витвір мистецтва було лише 19?вересня 2004 року. У церемонії відкриття памятника Потьомкіну брали участь і сучасні козаки, які поклали до пєдесталу вінок з написом: Великому Гетьману Катеринославського та Чорноморського козацьких військ від козаків Херсонщини.
Олексій Паталах
Чорноморці зберегли старовинний запорозький одяг: шапку з червоним шликом, черкеску, чекмень та шаровари. В кіннотників шаровари та чекмень мали червоний колір, черкеска синій, у піхотинців черкеска була зеленою, у флотилії зелені шаровари й чекмень та біла черкеска. Бузькі козаки носили сині шаровари й короткий каптан, та білий чекмень, що одночасно служив плащем. У козацьких бригадах кінні полки мали шаровари, куртку та черкеску сині, а піші зелені.
Відрізнялись своїм одностроєм, наближеним до армійського, Катеринославські та Чугуївські полки. Перші носили блакитну куртку без фалд з червоним кантом по борту та обшлагах й двома рядами ґудзиків, темно-блакитні шаровари з дворядним червоним лампасом, високу хутряну шапку з червоним верхом та білим султаном, другі червону куртку з синіми лацканом та обшлагами, сині шаровари з дворядним білим лампасом та шапку з білим чотирикутним верхом.
Український поет Іван Котляревський присвятив Потьомкіну кілька рядків у своїй безсмертній Енеїді:
Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса-князь...
Не обійшов увагою князя Нечесу і Тарас Шевченко, котрий створив малюнок Смерть Потьомкіна, де Світлійший князь Таврійський зображений в оточенні чорноморських козаків.
Журнал "Новый ф