Вчення Зигмунда Фрейда
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Вчення Зиґмунда Фрейда
Вчення Фрейда склалося на зламі XIXXX століть. Спочатку воно обмежувалося досить скромною метою віднайти причини й методи лікування невротичних захворювань та патологічних відхилень, які трапляються в окремих людей. Проте вже в перші десятиріччя існування психоаналізу зміст його значно розширився, він став філософським ученням. Результати вивчення особливостей психічно неповноцінних людей психоаналітики намагалися поширити на всі сфери нормальної людської діяльності. Ідеї психоаналізу швидко здобували популярність, знаменитим став і сам засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд, якого почали сприймати як справжнього сина епохи Шопенгауера та Ніцше, як революціонера, що знищив класичну психологію. На початку XX століття психоаналіз набув широкого визнання серед інтелігенції Європи, а з 1909 року теорія австрійського психіатра ставала дедалі популярнішою і в США.
Популяризації ідей Фрейда сприяли девять психоаналітичних конгресів, проведених Фрейдом та його послідовниками між 1908 і 1925 роками, а також численні публікації європейських психоаналітиків. Зазначимо, що вже в перші десятиліття існування психоаналізу Фрейд наполегливо працював над розробкою теорії нового методу, над її поняттєво-категоріальним апаратом, вів значну емпіричну роботу, особисто коригував добір хворих пацієнтів, яким психоаналіз міг допомогти якнайкраще. Фрейд наполягав: хворий повинен мати певний рівень інтелектуального розвитку, бути не надто старим і виявляти характер. Як зазначає один з біографів Фрейда Роже Дадун, ці вимоги часто-густо набирали карикатурного характеру, адже ідеальним пацієнтом могла бути лише молода, приваблива, балакуча, розумна, енергійна людина. Ще жорсткіші вимоги Фрейд висував щодо матеріального становища хворого. У статтях і листуванні він неприховано висловлював своє кредо: час і гроші. Фрейд відверто обговорював питання про гонорари лікаря, неодноразово підкреслював, що ніщо в житті не коштує так дорого, як хвороба. Наслідком такої позиції стала соціальна обмеженість психоаналізу, орієнтація його на освічені й заможні кола суспільства. Саме ці тенденції психоаналізу часто ставали обєктом гострої критики в роботах Е.Соссюр, Дж.Наема, Р.Дадуна та ін.
Психоаналіз 3. Фрейда містить три теоретичні складові, без урахування будь-якої з котрих він втрачає цілісність, а саме: 1) теорія позасвідомого; 2) вчення про дитячу сексуальність, яке, по суті, переросло у твердження, що сублімована (перетворена) статева енергія є джерелом творчої активності людини; 3) теорія сновидінь.
Учення про позасвідоме є вихідним положенням психоаналізу, його, за словами Фрейда, першим короблячим твердженням. Проте Фрейд не був першовідкривачем у цій галузі. Поняття позасвідоме покладено в основу теоретичних концепцій Ф.Гербарта, А.Шопенгауера, Г.Лебона. Зазначимо, що в Автобіографії 3. Фрейд віддавав належне тим теоретикам, ідеї яких тією чи іншою мірою вплинули на формування окремих положень психоаналізу: Я завжди був відкритий для ідей Г.Т.Фехнера і в найважливіших пунктах спирався на цього мислителя. Фрейд визнавав також суттєвий збіг психоаналізу з ідеями А.Шопенгауера щодо примату афективності й першорядного значення сексуальності та з окремими ідеями Ф.Ніцше. Проте, як стверджував Фрейд, його знайомство з творчістю цих філософів відбулося вже після формування основних ідей психоаналізу для нього важливим був не пріоритет, а неупередженість.
Незалежно від того, як 3. Фрейд ставився до своїх попередників, незаперечним є те, що ні до нього, ні після нього ніхто не надавав позасвідомому такого значення, яке Фрейд відвів йому в роботі Психологія мас і аналіз людського Я. У цій праці стверджується, що всі процеси психічного життя людини по суті позасвідомі, а свідоме життя розуму є надто маленькою часткою порівняно з його позасвідомим життям. Почуття, мислення, бажання, фантазію, уяву Фрейд повязує зі сферою позасвідомого. Свідоме (Я) та позасвідоме (ВОНО) теоретик порівнює з фотографічним відбитком і негативом. Зрозуміло, що без негатива фотопортрет неможливий, але не всякий негатив може бути портретом. Щось подібне, стверджує Фрейд, ми спостерігаємо в психіці людини. Позасвідоме віддає свідомості частину свого внутрішнього змісту, свого психічного багажу тобто тієї важливої та різноманітної інформації, якою воно володіє. Проте далеко не все те, чим володіє позасвідоме, повинно усвідомлюватися, зауважує Фрейд. Він також переконаний, що свідомості властиві агресивність, консервативність, які стають на перешкоді цілковитій інтеграції змісту позасвідомого у сферу свідомості, звужують інформаційну насиченість позасвідомого.
Між сферами позасвідомого та свідомого існує, на думку Фрейда, третя сфера передсвідомого. Вона виконує роль своєрідного сторожа. Поняття передсвідомого вводиться вченим з метою визначення взаємодії між свідомістю і позасвідомим.
Варто наголосити, що позиції Фрейда властива певна суперечність між формальним визначенням місця й ролі позасвідомого в психіці людини та фактичним знанням головних його рис. Звичайно, визначити ті риси (а вони розкрили б нам внутрішній зміст позасвідомого) нелегко, і Фрейд, на жаль, не систематизував їх. З нашої точки зору, найважливішими ознаками позасвідомого Фрейд вважав такі: а) поза-часовість; б) спадковість; в) активність; г) інфантильність; д) ірраці?/p>