Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
мецького уряду й перевірку його на довіру, отже, про швидке припинення окупації не йшлося.
Міністр закордонних справ Франції Ж. Бідо обмежив попередні умови для створення центральних німецьких департаментів санкціонуванням переходу Саару під тимчасове керування Франції. Тут дуже багато залежало від позиції Радянського Союзу. Адже навіть тимчасове відлучення Саару від Німеччини суперечило молотовській позиції засудження сепаратизму і, крім цього, підривало юридичну непорушність польсько-німецького кордону ОдерНейсе, адже формально статус Саару зрівнявся б з аналогічним статусом західних польських земель. Тому в тій ситуації радянський міністр закордонних справ тільки зарезервував свою позицію.
- Ще одним питанням Паризької сесії, що торкалося Німеччини, був американський проект угоди про її роззброєння й демілітаризацію. Пізніше він дістав назву угода Бірнса.
Що стосується перевірки виконання рішень про демілітаризацію, то радянська сторона наполягала на скасуванні інспектування промислових підприємств. Уже в той час на кордоні Саксонії й Тюрінгії розгортався проект видобування і переробки урану на комбінаті Вісмут. І ось тут, вочевидь, і крилася головна причина неприйняття радянською стороною угоди Бірнса, бо в ній заборонялося виробництво будь-яких розщеплюваних матеріалів. Щоправда, вона містила застереження про можливість такого виробництва, якщо Високі Сторони схвалять, але таким чином урановий проект СРСР узалежнювався від західних держав, насамперед США.
І хоча, безперечно, існувала можливість певного компромісу, але абсолютна закритість взаємних позицій, приховування справжньої суті суперечностей урешті-решт зумовили провал проекту Бірнса. Як наслідок на Паризькій сесії 12 липня 1946р. було проголошено намір США й Великобританії обєднати свої окупаційні зони і створити те, що згодом назвуть Бізонією.
Саме створення економічної обєднаної області багатьма вченими вважається початковою фазою в процесі розколу Німеччини. Хоча через значні труднощі функціонування Бізонії цей процес не одразу став необоротним.
6 вересня 1946 р. держсекретар США Бірнс виступив у Штутгарті з промовою, де брав під сумнів повоєнний територіальний статус і виступив за перегляд кордону ОдерНейсе.
5 червня 1947 р. держсекретар США виголосив свою гарвардську промову, з якої бере початок план Маршалла. Якщо з економічної точки зору він, на думку багатьох дослідників, не був для Німеччини вирішальним, то політичне значення його очевидне “План Маршалла став інструментом консолідації західнонімецького уряду. Тим більше що адміністративно-командна модель керування економікою у східній зоні до цього часу себе вже вичерпала, а альтернативи до плану Маршалла для Східної Німеччини Радянський Союз не запропонував.
- Спробу обговорити економічні, в тому числі й репараційні, питання було зроблено на Лондонській сесії РМЗС (25 листопада 15 грудня 1947 р.). Проте її фактично було зірвано: держсекретар США Д. Маршалл під час одного з засідань оголосив сесію закритою без узгодження і без зазначення місця та часу наступної зустрічі. Під час сесії Франція висловила принципову згоду на обєднання французької зони окупації з англо-американською і створення Тризонії.Усі ці заходи значно прискорили перетворення обєднаної економічної область на справжню державу. Створювався праобраз майбутньої конституційної структури. Аби зменшити невдоволення Франції, що, як і раніше, вважала західнонімецьку державу за майбутнього надто небезпечного сусіда, Англія і США санкціонували відлучення Саару від Німеччини й передання його під фактичний суверенітет Франції.
Лондонська конференція проходила у два етапи: з 23 лютого до б березня і з 20 квітня до 1 червня 1948 р. На ній було узгоджено директиву для глав урядів усіх західнонімецьких земель, згадно з якою вони до 1 вересня мали скликати установчі збори для розробки Конституції.
Лондонська конференція проголосила курс на створення західнонімецької держави та її інтеграцію в західний блок. Це, звичайно, не могло не викликати вййовздні заходи з боку Радянського Союзу. 18 червня командувачі окупаційних військ США, Великобританії й Франції повідомили маршала Соколовського про проведення з 20 червня грошової реформи у трьох західних зонах. Передбачалося не поширювати її на східні сектори Берліна.
22 липня Соколовський сповістив своїх західних колег про проведення грошової реформи вже в радянській зоні окупації Німеччини і в районі Великого Берліна.
24 липня було цілком перекрито наземні комунікації між західними зонами окупації й Берліном з технічних причин.
Західні держави організували й розширили повітряний міст між західними зонами окупанії й Берліном. Радянський уряд проголосив, що транспортні обмеження між Берліном і західними зонами окупації будуть зняті одночасно зі згодою на введення в обіг у Берліні німецької марки радянської зони й вилучення з обігу марки Б.
Визнання валюти радянської зони окупації як єдиної валюти в Берліні фактично означало включення всього Берліна у фінансово-економічну систему радянської зони. Таким чином Радянський Союз розраховував створити передумови для повного витиснення західних держав з Берліна.
Але, скликавши 1 вересня 1948 р. Па?/p>