Внесок Пiфагора в розвиток естетики
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
? починаСФ вiдiгравати числова структура, пiфагорiйська естетика числових структур тому i трималася так стiйко протягом всiСФСЧ античностi, що вона була формою оволодiння природою та життям вже без допомоги антропоморфноСЧ мiфологiСЧ, але завдяки розумовим побудовам, поки що близьким до самоСЧ мiфологiСЧ. Ось чому культурно - iсторичне значення пiфагорiйськоСЧ естетики э дуже великим. Перш нiж стати консервативним свiтобаченням, в порiвняннi з наукою та фiлософiСФю, що розвиваються, вона дуже довго i в багатьох пунктах античноСЧ теорiСЧ все ще продовжувала вiдiгравати свою першочергову роль.
4. Пiзнi пiфагорiйцi
З пiфагорiйством та самою особистiстю Пiфагора повязано багато легенд та чудових iсторiй, якi дiйшли до нас у пiзнiй неопiфагорiйськiй та неоплатонiвськiй лiтературi.
Близьким до iстини э передбачення багатьох дослiдникiв, що спочатку пiфагорiйство носило практично - мiстичний характер i що тiльки потiм воно отримало своСФ теоретичне, математичне та музичне обТСрунтування. Однак вже з самого початку ця мiстика повинна була мати внутрiшнСФ вiдношення до числовоСЧ гармонiСЧ, передвiсниками якоСЧ пiфагорiйцi були завжди.
СвоСЧм вчення про число пiфагорiйцi охопили все буття. Пiфагорiйство - це вчення:
про числа самi по собi, або про богiв як числа;
про космос, як число;
про речi як числа;
про душi як числа та
про мистецтво як число
Вплив пiфагорiйського братства у першiй половинi 5 в. до н.е. безперервно рiс. Але його намагання вiддати владу найкращим прийшло в конфлiкт з пiдйомом демократичних настроСЧв у грецьких мiстах пiвденноСЧ РЖталiСЧ, й незабаром пiсля 450 до н.е. в Кротонi спалахнуло повстання проти пiфагорiйцiв, яке призвело до вбивства та вигнанню багатьох, якщо не всiх, членiв братства. Ще в 4 в. до н.е. пiфагорiйцi користувалися впливом у пiвденнiй РЖталiСЧ, а в Тарентi, де жив друг Платона Архiт, вiн зберiгався ще довше. Однак куди важливiшим для iсторiСЧ фiлософiСЧ та естетики було створення пiфагорiйських центрiв в самiй ГрецiСЧ, наприклад у Фiвах, у другiй половинi 5 ст. до н.е. звiдси пiфагорiйськi iдеСЧ проникли в Афiни, де, якщо вiрити платонiвському дiалогу Федон, вони були засвоСФнi Сократом та перетворились у широкий iдейний рух, початий Платоном та його учнем Аристотелем.
В наступнi столiття фiгура самого Пiфагора була оточена великою кiлькiстю легенд: його вважали перевтiленим богом Аполлоном, гадали, що у нього було золоте стегно й вiн був здатен викладати в один i той же час у двох мiiях. Батьки ранньохристиянськоСЧ церкви вiдвели Пiфагору почесне мiiе мiж МойсеСФм та Платоном. Ще у 16 ст. були посилання на авторитет Пiфагора у питаннях не только науки, але й магiСЧ.
Висновки
Великий внесок Пiфагора в розвиток естетики очевидне. До Пiфагора естетика засновувалася, головним чином, на мiфологiСЧ, на фантастичному уявленнi про природу та суспiльство. Саме з пiфагорiйцiв датуСФться iсторiя науковоСЧ естетики, що спираСФться на закони природно - наукового пiзнання. Пiфагорiйцi вважали, що в основi всiх речей та явищ лежить число. Цим самим був зроблений перший крок до розумiння закономiрностей свiту.
Пiфагорiйство здiйснило великий вплив на iсторiю естетичних вчень. Це вiдчувалося протягом всiСФСЧ античностi. Елементи пiфагорiйськоСЧ естетики ми знаходимо у Платона. Спробу вiдродження пiфагорiйськоСЧ естетики та фiлософiСЧ зробили так званi тАЮнеопiфагорiйцi. Принципи пiфагорiйськоСЧ естетики залишалися живими i в середньовiчнiй естетицi як ЗахiдноСЧ РДвропи, так i краСЧн Сходу.
Оригiнальнi твори Пiфагора та пiфагорiйцiв не збереглися. Свiдоцтва про пiфагорiйську естетику до нас дiйшли у висловлюваннях пiзнiших авторiв давнини.
Все вище сказане говорить про те, що антична естетика маСФ специфiчнi риси, що вiдрiзняли СЧСЧ вiд пiзнiх естетичних теорiй. Перш за все категорiСЧ античноСЧ естетики унiверсальнi, вони в однаковiй мiрi вiдносяться до самоСЧ дiйсностi, до законiв будови та розвитку речей, до процесiв пiзнання. Разом з тим цi категорiСЧ античноСЧ естетики э i категорiями етики, дiалектики, натурфiлософiСЧ i т. д. Тим самим вся дiйснiсть, всi форми суспiльноСЧ дiяльностi виступають як предмет естетичного пiзнання.
Специфiчнi особливостi античноСЧ естетики обумовлювалися багато в чому тiСФю особливою роллю, яку вiдiгравало в суспiльному життi ДавньоСЧ ГрецiСЧ мистецтво. Характерним э те, що мистецтво у грекiв ще не виокремилося в окрему самостiйну галузь. Воно ще тiсно повязане з ремеслом, вихованням, гiмнастикою полiтикою i навiть медициною. Тому греки дивилися на мистецтво менш духовно, надавали йому такого значення, яке ми, користуючись сучасною термiнологiСФю, не можемо назвати iнакше нiж ужиткове. Але якщо в сучасному розумiннi тАЮужиткове значить несамостiйне, то антична естетика, напроти, вважала основною саме утилiтарно - практичну функцiю мистецтва, так як прекрасне для грекiв означало все те, що потрiбно i необхiдно.
Характер античноСЧ естетичноСЧ термiнологiСЧ дозволяСФ вiдтворити особливостi естетичного сприйняття давнiх грекiв, специфiку античного типу естетичноСЧ чуттСФвостi. Бо вчення про мiру, гармонiю та iнше не були у грекiв абстрактними метафiзичними доктринами. Грецька мiра, що втiлилася в канонi грецькоСЧ скульптури, в дорiйських та iонiйських орденах грецьких храмiв, в дорiйських та iонiйських ладах грецькоСЧ музики, одночасно вiдображаСФ внутрiшнiй свiт людей ДавньоСЧ ГрецiСЧ, СЧх вiдношення до свiту, до людини i до мистецтва.
?/p>