Власні українські імена

Курсовой проект - Иностранные языки

Другие курсовые по предмету Иностранные языки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

ВЛАСНІ УКРАЇНСЬКІ ІМЕНА

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІМЕН

1.1 Наукове вивченя східнословянської антропонімії

1.2 Особливості у сфері найменування

1.3 Деякі діалектні відмінності в творенні варіантів імен

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ОНОМАСТИЧНОЇ СИСТЕМИ РІДНОГО НАРОДУ

2.1 Процеси, що відбуваються у найменуванні новонароджених немовлят

2.2 Семантика власного імені та українські імена у діаспорі

ВИСНОВКИ

 

ВСТУП

 

Чи не найбільш відповідальним після хрещення вважається звичай імя наречення. Це повязано з переконанням, що вдало обране імя має сприяти щастю та добробуту немовляти, саме воно визначатиме його долю. Інколи кажуть: забути рідну культуру все одно що втратити своє імя. Це непоправна, жахлива втрата.

Словяни стали славними від славлення Богів так пояснюється етнонім (назва етносу, народу) у Велесовій книзі. Це загальне імя для багатьох сучасних націй, які походять від давніх словянських племен і народів. Недивно, отже, що серед власних імен словян збереглося найбільше з основою на славі Святослав, Ярослав, Мирослав, Мстислав, Вячеслав, Доброслав, Славомил, Славомир. Це також далеко не другорядний факт для зясування внутрішньої сутності словянства й словянського менталітету. Мабуть, друге місце за поширеністю посідають імена на бог- та род-: Богдан, Богуслав, Боголюб, Богомил, Богумир, Богород, Божеслав, Божидар, Божимир, Божич, Божко, Божен, Богусь, Родак, Родомир, Родослав, Родик, Родько, Благород, Домород, Живород. Бог і Рід святі для українця поняття... Навіть у деяких сучасних українських прізвищах досі чуємо відгомін давніх ще язичницьких імен богів та свят: Велес, Волос, Леляк, Русаль, Перун, Керечун, Дажбогович, Віщун, Чортулинець, Ворожко, Дідух та ін.

Нині стало вважатися нормальним явищем, що людина не має жодного уявлення про те, що ж означає її власне імя. Ніби ми замість імен носимо порядковий номер, який для нас не має ніякого значення...

Наші предки вірили, наприклад, що цілителі мусять користуватися у своїх магічних заклинаннях лише справжніми родовими іменами людей, інакше їхнє лікування буде неефективним, бо імя людини, перекладене чужою мовою, незрозуміле богам і духам, до яких звертається знахар. Ця мудрість була здавна відома нашим пращурам, адже для словян слово було священним, бо вважалося не просто звуком, а особливим станом світу й людини, коли можливо вести діалог з Богом (людини з космосом). Саме поєднання слова й часу давало чудодійні результати їхньої магії. Тому при народженні дитини треба було уважно слухати якої сторони світу, з лісу, річки чи з поля й т. ін.), дивитися, під якими зорями (сузірями) народилась дитина, а також враховувати багато інших прикмет, які були важливим засобом зрозуміння (передбачення, пророкування) не просто майбутньої долі дитяти, але в першу чергу зясування ЇЇ внутрішньої сутності. При такому підході до вибору імен забезпечувався лад (духовний комфорт) людини та її імені, тобто імя не суперечило особистісним характеристикам людини. Якщо імя обрано правильно, людина ніколи в подальшому своєму житті не повинна відчути дискомфорт, повязаний із ним.

Правильності вибору імені наші пращури надавали величезного значення. Якщо після наречення (називання) дитина плакала, або виявляла інші ознаки невдоволення, то вважали, що імя вибране невдало, не відповідає природі новонародженого дитяти, може зашкодити йому в майбутньому. Обряди наречення дитини вважалися обрядами найвищого рівня святості, тому батьки старанно готувалися до них. І досі в народі існує чимало повірїв, повязаних з називанням дітей. Так, на півдні України вважають, що вибирати імя немовляті має наймолодший член сімї (бо діти ще не втратили природного звязку з космосом), подекуди навпаки, вважають, що імя має давати найстарший член родини (як наймудріший). Звичне для нас нині слово іменини означає саме обряд надання імені, який в старі часи називався нареченням.

Велесова книга нагадує нам: Будете синами своїх Богів, і сила їхня перебуватиме з вами до кінця. Не слід забувати, що й звичаї наречення словянських дітей є нічим іншим як обрядами поєднання з нашими богами, тобто залучення до святинь наших прабатьків. Адже власне імя то не порожній звук: у ньому память поколінь, неоціненна та незнищенна спадщина минулого, без якого ми не матимемо майбутнього.

РОЗДІЛ 1. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІМЕН

 

  1. Наукове вивченя східнословянської антропонімії

 

Сучасна офіційна форма іменування людини явище порівняно пізнього часу. Кожен компонент, з яких ця форма складається, імя, імя по батькові та прізвище, має свою історію й специфіку побутування як в офіційному вжитку, так і в усній народнорозмовній традиції.

Процеси становлення й еволюції формули іменування особи тісно повязані із звичаями й особливостями духовної культури народу, його історією. У системі наших власних найменувань, що склалась протягом минулих віків, знайшли відображення різні сторони суспільної, господарської, культурної і мовної діяльності народу на різних історичних етапах. Тому імена і прізвища українців є одним з важливих джерел для дослідження мови, історії, матеріальної і духовн?/p>