Власні українські імена
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
?ї культури нашого народу.
Уся сукупність особових імен (індивідуальні імена, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми тощо) називається антропонімією, а відповіда галузь знання, яка вивчає систему особових імен, антропонімікою. Антропоніміка є частиною ономастики науки про власні імена взагалі (куди входять, крім антропонімії, географічні назви, найменування космічних обєктів, назви літературних персонажів, клички тварин тощо). Антропоніміка досліджує особливості утворення антропонімів, основні принципи номінації людини, шляхи переходу апелятива в антропоніми, і навпаки, хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах. Антропоніміка вирішує також суто практичні питання: правопис антропонімів, передача їх іншою мовою. Вона може служити важливим джерелом для інших наук: антропоніми минулого свідчать, зокрема, про колишнє розселення народів. У більшості народів за різних епох найменування (або зміна імені) повязане з певними обрядами, завдяки яким часто можна одержати нові відомості про побут, устрій та вірування народу.
Наукова українська антрономіка зародилася в XX столітті, хоч окремі спори пояснення антонімів відомі починаючи з давньоруських літописців. Спочатку це були невеликі роботи, присвячені окремим явищам в антрономії, в основному діалектним (часто повязаним з етнографічними реаліями), правописним, публікації джерел тощо.
Початок XX століття ознаменований появою праць з елементами наукового узагальнення, зясування національних рисукраїнської антропонімії та продовженням регіонального вивчення антропонімів на основі діалектних особливостей. У 40-50 рр. XX ст. почалися активізація роботи на антропонімічній ниві. Дослідження того часу відзначаються цілеспрямованим добором фактичного матеріалу, спробами його класифікації, окремо порівняльно історичними екскурсами, певними узагальненнями в межах дібраного фактажу. 1960-90 рр. характерні особливим розвитком української антропоніміки, за це період написано низку ґрунтовних праць (П. Чучка, М. Худаш, І. Сухомлин, О. Недільно, Р. Керста, Л. Кракалія, Р. Сташ та інші). Наукові роботи останнього часу присвячено походженню (етимології), словотвірній будові, регіональній характеристиці українських антропонімів; створено антропонімічні словники різних типів.
Систематичне наукове вивчення східнословянської антропонімії розпочалося порівняно недавно в останні три десятиліття, але за цей час українська антропоніміка вже досягла значних успіхів. Шість видань витримав укладений в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР словник власних імен (останнє видання: Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей.К., 1986). До перших спроб нормативного словника прізвищ належить Довідник українських прізвищ Ю. К. Редька (К., 1969), який містить близько чотирьох тисяч антропонімів.
Видано кілька фундаментальних монографічних жосліджень української антропонімії: Сучасні українські прізвища Ю. К. Редька (К., 1966), Антропонімія Закарпаття П. П. Чучки (Ужгород, 1970), З історії української антропонімії М. Л. Худаша (К., 1977), Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі іменування Р. Й. Керсти (К., 1984), Словянські автохтонні особові власні імена в побуті українців XIV XVII ст. М. О. Демчук (К., 1988). У мовознавчих виданнях опубліковано також низку досліджень з антропоніміки згадуваних авторів, а також І. Д. Сухомлина, І. М. Желєзняк, Л. Л. Гумецької, С. П. Бевзенка, В. В. Німчука, О. Б. Ткаченка, А. М. Заленського, О. Д. Неділько та ін.
Зазначені праці започаткували ту велику роботу, якої потребує збирання, систематизація й дослідження багатющого і розмаїтого матеріалу, що його містить історичний і сучасний український антропонімікон. До першочергових завдань нашої ономастичної науки належить, зокрема, створення фунтаментального історикоетимологічного словника прізвищ українців.
1.2 Особливості у сфері найменування
Щоб викинув тебе господь із уст!, Щоб згинуло імя твоє, як слина! таке прокляття кидають левіти співцеві Елеазарові у драматичній поемі Лесі Українки Вавілонський полон. Слова знаю імя твоє, знаю всі імена твої часто повторювались у давніх заклинаннях. У цих словесних формулах яскраво відбились властиві багатьом народам світу давні вірування в магічну силу імені, його нерозривний звязок з людиною, яку воно називає. Вірили в це і давні словяни. Тому часто нарікали дітей назвами звірів Вовк, Ведмідь, Зубр, вважаючи, що такі імена відлякуватимуть злих духів. Дитину могли назвати й негарним імям (Некрас, Поганка, Нехорош, Мал, Крив), сподіваючись, що воно не сподобається нечистій силі і вона залишить дитину в спокої.
Деякі давньословянські язичницькі вірування і забобони, повязані з вибором імені для дитини, збереглися до нового часу. Так, видатний сербський філолог Вук Караджич в укладеному ним Сербському словнику... 1818 р. під словом вук (вовк) написав: Коли у якої-небудь жінки діти довго не живуть, тоді дитині дають імя Вук вовк (щоб відьми не могли її звести з світу і тому й мені дали таке імя).
У складі сучасних імен дослідники виділяють кілька шарів:
1. У кінці IX ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і ста