Відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані сп'яніння
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
°ння подій, а зясування, що збереглося в памяті субєкта, які хворобливі переживання він памятає. Суттєве значення для діагностики патологічного спяніння має характер поведінки субєкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному спянінні, при затриманні спричиняють супротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з субєктами, які перенесли патологічне спяніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність. Випадки правопорушень, повязаних з гострою і хронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрі зловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадках наркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься до правопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливо глибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушника неосудним.
У судово-психіатричній практиці особи, які зловживають опіатами, в переважній більшості випадків визнаються осудними. Виключення становлять хворі, котрі скоїли правопорушення в психотичному стані.
Висновки
У ст. 21 КК України закріплено, що особа, яка вчинила злочин у стані спяніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.
Зрозуміло, що тут залишаються відкритими деякі питання, а саме, як бути при недобровільному спянінні. Ці проблеми залишаються для розвязання судовій практиці.
Також п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України закріплює, що злочини, вчинені у стані спяніння вважається обставиною, яка обтяжує покарання, хоча суд вправі не визнавати його таким. Але є такий стан спяніння як недобровільне, яке законодавством багатьох країн вважається або обставиною, що помякшує покарання, або обставиною, яка є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, що є досить обґрунтованим. Під недобровільним розуміється спяніння, яке виникло проти волі особи, а саме із-за непередбаченого випадку чи у результаті обману, примусу.
На мою думку, при наявності п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України суд навряд визнає стан спяніння як обставину, що помякшує покарання. Тим більше, що в нашій кримінально-правовій доктрині стан спяніння розглядається як обставина, яка не може помякшувати покарання (Мельник М.І.) [М.І. Мельник, В.А. Клименко. Кримінальне право України. Загальна частина - К.: Юридична думка, 2004. с. 109]. Я.Ю. Кондратєв розглядає його з двох сторін: воно має значення для визначення обставини, яка обтяжує покарання, а також те, що стан спяніння повязаний з встановленням осудності [Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник/ Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. К.: Атика, 2002. с. 136].
Тобто ми бачимо, що як українська правова доктрина, так і законодавець, налаштовані категорично і майже безальтернативно, стосовно призначення покарання за злочини, вчинені у стані спяніння.
Також не закріплено в законодавстві причини спяніння, які мають дуже важливе значення при визначенні умислу. На нашу думку, ця обставина дає можливість суддям не звертати на них увагу, що іноді робить покарання більш суворим, ніж того вимагає насамперед справедливість.
В законодавстві багатьох країн є норми, які закріпили, що ступінь спяніння, а також вплив його на вчинення злочину повинні враховуватись при визначенні покарання, як у сторону його помякшення, так і в сторону його обтяження. Пропоную передбачити у КК України норму, у такій редакції: “Причини спяніння, його ступінь і вплив на вчинення злочину враховуються при призначенні покарання”.
Список використаних джерел
1. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М. М: НОРМА-ИНФРА, 1999 С. 3334.
2. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. Баженова М. 1., Сташиса В.В., Тація В.Я. X.: Право, 1997.С. 126129.
3. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. Матишевського П.С, Андрушка П.П., Шапченка С.Д. та ін. К.: Юрінком-Інтер, 1998.С. 512.
4. М.І. Мельник, В.А. Клименко. Кримінальне право України. Загальна частина К.: Юридична думка, 2004. С.109.
5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. / За ред. Мельника М. 1., Хавронюка М. І, К.: Каннон, 2001. С. 73 -74.
6. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. СПб., 2000.- С. 126140.
7. Уголовное право. Общая часть / Под ред. Козаченко И.Я., Незнамова 3. А. М.: НОРМА-ИНФРА, 1999, С. 177.
8. Уголовное право. Словарь-справочник / Автор-составитель Т.А. Лесниевски -Костарева. М.: НОРМА-ИНФРА, 2000.С. 341342.
9. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. К.: Атика, 2002. С.136.