Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
в уряді на іншу. Таких людей багато. У середньому за однієї парламентської каденції може бути від двохсот до трьохсот політичних призначень. Отже, говориться про невелику політичну верхівку над численною армією державних службовців. Багато політиків не мають управлінського досвіду, коли стикаються з масштабними завданнями керувати великими міністерствами, величезною чисельністю персоналу. Політики надзвичайно обмежені в часі. Тож у них може не бути достатньо часу для того, щоб займатися державною політикою, менеджментом.
Отже, варто наголосити: ці стосунки багато в чому залежать від готовності державного службовця бути дієвим, тобто відігравати свою роль ефективно, знаючи, що його міністр має безліч обовязків і може не мати багато знань та вмінь реалізовувати їх, і поступово передавати їх йому.
Ці стосунки змінюються. Є кілька динамічних чинників, які задіяні в цих змінах. Один із них це перезатвердження ідеології. Якась частина післявоєнного консенсусу про світову змішану економіку держави добробуту розвалилась, отже, тепер, напевно, є більше ідеологічних варіацій. Тож певною мірою змінюються й задачі, з якими повинні мати справу державні службовці.
2. Професіоналізм вищих керівних кадрів: його компоненти
Діючи поодинці, два компоненти державної служби освітній та офіційний нездатні забезпечити такої ефективності, яка є результатом спільних зусиль.
Основою міцного будинку є фундамент. Основою демократичної держави є громадянська культура її населення. Державна служба не є винятковим породженням, еманацією чи проявом держави. Вона також, якщо вже застосовувати цю категорію Гегеля, є частиною громадянського суспільства. Жодна держава не може створити державну службу, якщо суспільство не сприймає, або ще не виробило, певних характеристик і правил поведінки. З іншого боку, жодна державна служба не може функціонувати належно, якщо держава, що її створила, є корумпованою або опікується тільки власними інтересами. Державна служба не може існувати як цілковито ізольований щабель як каста чи стан. Вона завжди відчуває вплив згори та знизу та, своєю чергою, має впливати на ситуацію згори й знизу. Вона є частиною цілого, повинна уникати пихатості, що може стати руйнівним наслідком близькості до влади. Вона також мусить уникати впливу приватних інтересів внаслідок розвиненості приватного сектору в громадянському суспільстві.
Цінності ідеального державного службовця, адміністратора, який уособлює вимоги держави, найточніше описав Макс Вебер, великий німецький теоретик, який означив сучасне поняття бюрократії. У праці під назвою „Економіка та суспільство”, написаній ще до 1914 року, він зобразив посадовців як працівників системи, що має такі характеристики:
- структура ролей і законів, які передбачають розподіл відповідальності та юрисдикції;
- регульована влада, що закріплює конкретні повноваження за конкретними ролями;
- належно підготовлений і кваліфікований персонал;
- ієрархія відносин між підлеглими та керівниками, у якій кожен знає своє місце;
- значний обсяг письмової документації та звітності.
Підсумовуючи загальні риси системи, він пише, що зведення сучасної системи управління до правил є глибоко укоріненим у самій її природі.
У цьому сенсі система потребує особистостей, яких можна запрограмувати на виконання правил, функціонування в умовах правових обмежень, інакше кажучи, підходящих. Бюрократа відбирають для цієї роботи за його внутрішню готовність грати за певними правилами. А потім навчають грати лише в цю гру. Важко сказати, наскільки така роль відрізняється від ролі живої машини на зразок робітника з книги Фріца Ланга Метрополіс, який переміщує стрілки величезного годинника, точно повторюючи рухи машини.
Під впливом системи, в якій вони повинні працювати, у людей формуються певні ментальні структури, а саме:
а) почуття покликання того, що вони не просто мають роботу, а професію, яка визначає все їхнє буття;
б) почуття обовязку та того, що Еварт Вудрідж називав психологічним контрактом;
в) почуття безособовості, позаяк їхні рішення та дії базуються на обєктивних критеріях; люди, на яких вони працюють, визначаються тільки за їхніми ролями (приміром, міністр), а не за їхньою людською сутністю або характером стосунків (особистих чи політичних). У системах континентального права головним засобом вираження цієї безособовості є закон правова держава;
г) призначення, а не обрання на посаду. Говорять, що вибори є запобіжником проти надмірної зосередженості на собі в той час, як призначення це результат відбору, що міг би бути зроблений і на користь іншого; призначення це не право, а привілей;
ґ) почуття того, що посаду дано на все життя. Бюрократ продає свою працю не за робочими годинами чи тижнями, а на все життя, й очікує, що його не звільнять необмірковано чи без причини;
д) отримання помірної заробітної плати, що підвищується повільно в міру карєрного зростання, але доповнюється очікуванням гарантованої пристойної пенсії;
е) певне утримання від участі в політичній діяльності, що коливається від цілковитого нейтралітету до неактивного членства в політичних організаціях; залучення до політики лише в чітко визначеній бюрократичній ролі.
Вищевикладене дозволяє зрозуміти певні ситуаційні передумови та загальні операційні правила професіоналізму державного службовця. Але якими ж є його компоненти? На мо