Виникнення і становлення філософської думки у Стародавній Греції
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
атараксія [1, c. 385].
Тож, пізній скептицизм залишає позицію врівноваженої недовіри відчуттям та мисленню, надає перевагу чуттєвому пізнанню, бо спирається на практичний досвід. Давньогрецькі скептики розробляють поняття про умови, що підвищують вірогідність корисних знань, які є наслідком спостереження і експерименту. В цілому скептицизм був спрямований проти догматичного трактування формальних законів мислення, розвивав уявлення про відносність людського пізнання.
3.3 Криза грецької філософії
Суспільно-політична криза грецьких полісів, утворення великих військово-монархічних держав викликали в кінці VІ IІІ ст. до н. е. глибокі зміни у розумовому житті давньогрецького суспільства. Якщо початково активна участь у політичному житті визнавалася як обовязок громадянина, то в цей період це усвідомлення витіснялося думкою про те, що окрема особистість не може протистояти загальній потребі світового порядку, що включає і політичну діяльність людини [36, c. 373]. Завдання філософії визначення таких принципів особистої поведінки, які могли б надати мислителю найвище доступне йому благо. На перше місце висувалися питання етики, що спирається на вчення про природу і вчення про знання. У вченні про знання криза давньогрецької філософії цього періоду призвела до поширення філософського скептицизму.
З філософських шкіл, що виникли у VІ IІІ ст. переважний вплив отримали стоїцизм (засновник Зенон з Кітіона), школа Епікура і скептицизм [4, c. 397]. У центрі вчення стоїків (в систематичній формі викладене Хрісіппом, IІІ ст. до н. е.) етичний принцип покори світовому закону. Єдину світову силу, якою є бог, але за своїм внутрішнім законом перетворюється на світ, стоїки слідом за Гераклітом шукають у вогні. Вогонь є і першоречовина, і світова душа, всерухаючий і всеутворюючий розум. Людина включена у розумну єдність природи, і її чеснота полягає в підпорядкуванні своєї волі пізнати закони природи. Поведінка людини має визначатися благом світового цілого, але піднятися до його пізнання можна лише за умови стриманості і самовладання. Вчення Епікура також характеризується переважно увагою до проблем етики. Розвиваючи матеріалістичний атомізм Демокріта, Епікур висунув гіпотезу про мимовільне відхилення атомів від прямої траєкторії та використовував її не тільки у космології і фізиці, але і в етиці, розглядаючи це відхилення як мінімум свободи в рамках причинного звязку явищ природи. На цій основі Епікур побудував вчення про людину, про душу, а також етику, ідеалом якої є незворушність мудреця, який слідує тільки необхідним і природним потребам. Найбільш значним із послідовників Епікура був римський філософ Лукрецій Кар [35, c. 605].
Для давньогрецького скептицизму (Аркесілай, Карнеад, ІІІ ІІ ст. до н.е., пізніше Енесідем і Секст Емпірик характерні ідеї:
1) достовірності відчуттів,
2) однакової доказовості протилежних думок, з чого випливає
3) утримання від всяких суджень. У період римського панування в Греції відроджувались стародавні філософські вчення, набуваючи релігійного і містичного забарвлення. Містицизм характерний для гностицизму неопіфагорійців. Філософія неопіфагорейства приймає дуалізм Бога і матерії. Спробами подолати такий дуалізм шляхом введення посередніх початків були вчення Філона Александрійського (І ст. до н. е. І ст. н. е.), а також філософія останньої школи давньогрецької філософії неоплатонізму (IІІ VІ ст. н. е. Плотін, Порфирій, Ямвліх, Прокл) [12, c. 518]. Система Плотіна діалектика сходження від першоєдиного невимовного божества через посередні ланки: Розум, Світову душу, душі окремих людей до небуття, або матерії, і зворотного руху людської душі, що зєднується з богом в екстазі, що досягається шляхом вправ і аскези.
Отже, у VІ ст. н. е. давньогрецька філософія припинила свій самостійний розвиток, але її ідеї продовжували впливати на філософську думку всіх наступних періодів. Давньогрецька філософія постала вихідною основою всього подальшого розвитку західноєвропейської філософії, надавши визначальний вплив на становлення та формування середньовічної філософії (традиції платонізму та арістотелізму); надалі її ідеї засвоювалися і відтворювалися в різноманітних напрямках новоєвропейської філософії як матеріалістичних, так і ідеалістичних напрямах.
ВИСНОВКИ
Згідно із поставленими завданнями, автор отримав такі результати:
1. Грецький духовий світ значно відрізняється від того Сходу, де він прийшов до духової дозрілості. Суто практичні стремління східних народів, релігійне забарвлення цілого мислення, що часто підлягає авторитетові і, шукаючи доказів та обґрунтування, задоволення приблизними результатами все це не відповідало прагненням греків, як ми їх пізнаємо в VІІ-VІ ст. до н.е. Замість практичних потреб їх прагненням до пізнання керував суто теоретичний інтерес; замість підлягання авторитетові релігійному або традиційному, вони бажали будувати усе знання на логічних аргументах або й на досліді все розуміти і, не задовольняючись приблизними результатами, хотіли досягти знання, теоретично досконалого до останнього ступня (порівняти, наприклад, грецьку геометрію або астрономію зі східною). Навіть у псевдонауковій сфері, наприклад, астрологія, греки перероблювали східні традиції в тому самому суворо науковому стилі. Подиву гідна також здібність греків перетворювати, перетоплювати елементи чужих культур у форми, властиві грецькому культур