Виникнення і становлення філософської думки у Стародавній Греції
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
?шення великого світу природи (макрокосмосу) і малого людського світу (мікрокосмосу).
Представники однієї з перших у Стародавній Греції філософських шкіл, що виникла наприкінці VII ст. до н. є. на західному узбережжі Малої Азії в місті Мілеті, Фалес (бл. 625-547 до н. е.), Анаксімандр (бл. 610-546 до н. е.) і Анаксімен (бл. 585-525 до н. е.) уявляли першоречовину буття в конкретно-речовій формі води (Фалес), повітря (Анаксімен), апейрона, що в перекладі з давньогрецької мови означає невизначене, безмежне (Анаксімандр) [23, с. 202].
Учнем і послідовником Фалеса був Анаксімандр (611-546 pp. до н.е.). Він першим серед старогрецьких філософів створив прозову філософську працю Про природу [36, c. 311]. Саме назви цієї та інших праць свідчать, що перші старогрецькі філософи, на відміну від староіндійських і старокитайських, були передусім натурфілософами. Анаксімандр першим дійшов до категоріального визначення начала, тобто того, що лежить в основі існування речей. Таке начало Анаксімандр назвав апейроном. Апейрон, за Анаксимандром, це щось безконечне, всеохоплююче і безмежне, незнищуване і таке, що перебуває у вічній активності і русі [31, с. 176].
Анаксимандр першим серед філософів висуває ідею еволюційного походження людини. Він вважає, що людина зароджується і розвивається до дорослого стану у череві величезної риби. Народившись дорослою, бо дитиною вона не змогла б самостійно вижити, людина виходить на суходіл і починає новий період свого існування.
Небесні світила Анаксимандр вважав не окремими тілами, а віконцями в непрозорих оболонках, які приховують вогонь. Земля має вигляд частини колони - циліндра, діаметр основи якого у три рази перевищує висоту: з двох (плоских) поверхонь по одній ходимо ми, а інша їй протилежна.
Земля ширяє у центрі світу, ні на що не спираючись. Землю оточують велетенські трубчасті кільця-тори, наповнені вогнем. У самому близькому кільці, де вогню трохи, є невеликі отвори - зірки. У другому кільці з більш сильним вогнем знаходиться один великий отвір - Місяць. Воно може частково або повністю перекриватися (так Анаксимандр пояснює зміну місячних фаз і місячні затемнення). У третьому, далекому кільці є саме великий отвір, розміром із Землю, крізь нього сяє самий сильний вогонь - Сонце. Всесвіт Анаксимандра замикає небесний вогонь [9, с. 263].
Учень і послідовник Анаксимандра Анаксимен (585-524 pp. до н.е.) бачив першоосновою всього сущого повітря, яке він вважав найбільш безликим із чотирьох стихій. Анаксимен називає повітря безмежним, тобто апейрон [13, c. 205]. Таким чином, апейрон перетворюється із субстанції в її властивість. Апейрон, за Анаксименом, властивість повітря.
Повітря, за Анаксименом, всюди сутнє і перебуває в стані вічного руху. Всі речі, за Анаксименом, утворюються з повітря завдяки його згущенню і розрідженню. Анаксимен уперше розрізнив планети і зірки та зробив спробу дати природничо-наукове пояснення затемнення Сонця і Місяця, а також явища випадання снігу і граду.
Найцікавішим у філософії Анаксимена є розуміння ним душі. Загальновідомо, що Фалес і Анаксимандр мало говорили про душу і свідомість. А от Анаксимен бачив у безмежному повітрі начало і тіла, і душі. Душа є повітряне явище, і, маючи властивості повітря, вона здатна до творіння, творчості.
2.2 Атомістичне та ідеалістичне трактування буття в філософських концепціях Левкіппа і Демокріта. Філософія Геракліта Темного з Ефесу
Значним етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення. Антична атомістична філософія виникає на терені проблематики елеатів, але це самостійне вчення, в центрі якого: 1) уявлення про світобудову, 2) трактування людини і людського суспільства. Започаткували атомістичну філософію в античності Левкіпп (бл. 500-440 pp. до н.е.) і Демокріт (бл. 460-370 pp. до н.е.) [17, с. 135].
Атомістична теорія - це подальша раціоналізація на шляху звільнення філософського і наукового мислення від міфологічних уявлень.
Треба вважати, що атомістична математика Демокріта являє собою грубу конструкцію реально існуючих фізичних речей, і в цій атомістичній математиці не виконувалися всі вимоги класичної математики, де не було розроблене поняття граничного переходу, знаходження межі функції і інші положення. Мислителі того часу інтуїтивно підходили до цих положень, вдаючись до крайнощів і вивчаючи проблеми дискретної і континуальної математики окремо, а там, де вони перетиналися в своїх дослідженнях, виходили різного роду проблеми, казуси.
Над проблемами неправильних ліній працював Архіт Тарентський (428-365 до н.е.), його учень Евдокс Кнідський (408-355 до н.е.) розробив теорію пропорцій і метод вичерпання, в якому відрізки розглядаються як величини, що безперервно змінюються. Проблемами ірраціональних величин займався Теетет Афінський (410-368 до н.е.), наочним прикладом є математичні побудови і дослідження Архімеда [15, с. 110]. Його методи безпосередньо випливають з атомістичних методів Демокріта. У Архімеда методи Демокріта досягли більшої досконалості. Демокріт сам зазначав, що є два методи пізнання: один істинний, інший темний. Під істинним він розумів умоглядні побудови це конструкції розуму; під темним - пізнання за допомогою відчуттів. Але, враховуючи, що наші органи почуттів не в змозі глибоко пізнати суть речей, на зміну темному методу повинен прийти умоглядний метод. Користуючись методом Демокріта, Евдокса, суворими доказами Евкліда, Архімед досяг видатних у