Виникнення і становлення філософської думки у Стародавній Греції
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
щину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі роботи [23, c. 32].
Дітищем Аристотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які обєднані під спільною назвою Органон (Знаряддя). Головною ж його філософською працею є Метафізика. При цьому слід памятати, що в часи Аристотеля слова метафізика ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Аристотеля Андронік Родоський, який, опрацювавши рукописи Аристотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси те, що після фізики, тобто метафізика [18, c. 61].
Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє першу і другу філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але друга. Предметом першої філософії є не природа, а те, що існує за нею. Перша філософія, за Аристотелем, наука найбільш Божа у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є божественні предмети. Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.
Однак Бог це тільки одне з начал. Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче. Філософія Аристотеля спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Аристотель пан логіст [26, c. 246].
У Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У Метафізиці Аристотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні [29, c. 84].
Отже, філософія Аристотеля не завершує ні старогрецької, ні, тим більше, античної філософії. Але вона завершує найбільш змістовний період в історії філософії, який часто називають філософією класичної Греції. Ця філософія високо цінувалась ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї неможливо уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру.
РОЗДІЛ 3. ЗАНЕПАД ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ
3.1 Епікурейство як один з основних напрямків філософських ідей
Епікурейство школа античної філософії, заснована Епікуром в Афінах. Епікур опирався на головні положення філософії Демокрита (вчителем Епікура був послідовник Демокрiта Навсіфан). Водночас Епікур створює зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокрита рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура поряд з дією закону падіння зявляється ще один чинник атом виявляє властивість самочинного відхилення від лінії необхідності [29, c. 277].
Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічнім відображенням факту появи в людей нових якостей індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина цей соціальний атом - набуває в собі (а не в космічному світопорядку, котрий розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокрита звернена на закони існування обєктів (людина теж лише обєкт), у Епікура до субєкта. Епікура хвилює не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, субєктивного водіння [27, c. 96].
Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Тут слід звернути увагу, що йдеться саме про відхилення від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність невдоволеність.
Епікур вбачає в теорії світу ідей Платона, вченні про перший двигун Аристотеля дію надприродних сил, які не залишають місця випадкові, свободі волі людини. Якщо боги існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються у земні справи.
Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робить висновок, що душа людини тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душірух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, й субєктивних властивостей він розробляє послідовно сенсуалістське вчення про пізнання. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів. Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів з речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам) [19, 85].
Отже, Епікур створює життєстверджуючу етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична і утилітарна. Моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозвязків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, а й духовну насолоду. Мудрець не безтурботний пустельник, що відійшов ві