Вивчення епіграфічних колекцій у музеях
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
ічного листа виявлено в скандинавських країнах (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія). В основному це напису на надгробних каменях, предметах побуту й зброї.
Давньогрецькі написи II ст. до н.е. є не Кіпрі. В VII ст. до н.е. давньогрецький тридцятимільйонне письмо поширився материкової Греції, у Південній Італії й на островах Середземного моря. Давньогрецька епіграфіка представлена численними зводами законів (Гортинский закон), урядовими декретами, міжнародної трактатами, списками посадових осіб, історичними й релігійними текстами.
Латинська епіграфіка включає памятники писемності давньоримської цивілізації. Це державно-правові документи, здобутки літератури, побутові записи, написи на предметах домашнього побуту, на зброї й ін.
У Росії перші наукові пошуки в області епіграфіки відносяться до часів утворення Кунсткамери. В указі Петра I (1718р.) відзначалося, що в музей варто приносити те, що зело старо й незвичайно, старі підписи на каменях, залозі або міді.
Формування російської епіграфічної школи тісно повязане з імям професора Петербурзького університету Ф.Ф.Соколова. Представники цієї школи В.В.Никитский, Н.И.Новосадский, В.Б.Латишев, С.А.Жебельов, И.И.Толстой поклали в основу вивчення написів історико-філологічний принцип.
В 1909р. вийшов перший російський підручник по грецькій епіграфіці, що включав лекції, прочитані Н.И.Новосадским у Московському археологічному інституті по історії науки. Більше 200 робіт з епіграфіки опублікував академік В.В.Латишев, з яких найбільш відомої є Корпус грецьких і латинських написів північного узбережжя Чорного моря (видавалася з 1885 по 1916р.). У підготовці цієї праці брав участь також професор Петербурзького університету М.И.Ростовцев. У радянський час великий внесок у розробку цієї тематики зробив академік С.А.Дебелев.
Найбільш великими зборами грецьких і латинських написів на території колишнього СРСР є Ермітаж, епіграфічні дапидарії в Херсонському, Бахчисарайському, Керченському й Феодосійському музеях.
До найдавніших епіграфічних памятників ставляться написи в Софії Київської, наукове дослідження яких було почато в ХУШ ст. В 60-х роках XX ст. академік Б.А.Рибаков прочитав і дешифрував графіті цього храму, побудованого в першій половині XI ст. Найбільш повні збори київських графіти разом з їхньою розшифровкою втримується в працях С.О.Висоцького. Всебічне й кропітке дослідження цих письмових джерел дозволило уточнити час різних історичних подій, одержати інформацію про життя населення Києва ХІ-ХVІІ сс.
Древнім памятником епіграфіки часів Київської Русі є також напис на Тмутараканському камені про смерть князя Гліба в 1068р.
Як спеціальна історична дисципліна епіграфіка лягла в основу багатьох напрямків історичних досліджень, особливо по історії древніх народів. Завдяки їй виникли й сформувалися як дисципліни єгиптологія й історія, древнього миру. Розшифровки текстів дали можливість хронологічно досліджувати найдавнішу історію.
Висновок
На значення древніх написів в історичному вивченні минулого звертав увагу ще Геродот, однак їхнє масове дослідження почалося тільки в ХV ст., у період звертання до культурної спадщини античного світу в епоху Відродження. Методика цієї дисципліни складається в ХVШ-ХIX ст. Наукові дослідження древніх словянських написів почалися в ХVШ ст. У Росії епіграфічні памятники традиційно називалися писаницами, в Україні печаттіями, знаменіями. Першим серед українських учених найдавніші єгипетські написи описав в 17271730р. учений-мандрівник В.Г, Панський.
Епіграфічні тексти одне з основних джерел політичної, соціальної та економічної історії та історії культури. Як правило, зміст напису віддзеркалює час, в який він був створений.
Найдавніші ієрогліфічні написи Єгипту відносяться до рубежу 4 3-го тис. до н.е. (деякі ідеограми більше раннього часу): тексти на стінах пірамід і ін. культових споруджень, на стелах і ін. Серед піздньоієрогліфічних написів відомі білінгви, у тому числі Розеттський камінь, вивчення якого послужило початком розшифровки ієрогліфів.
Перші словянські написи (10 ст.), виконані кирилицею, походять із Македонії, Сербії, Хорватії й Чехії. Найдавніший російський напис 10 ст. виявлений на корчазі в одному із гнездовських курганів. Давньоруська епіграфіка з 11 ст. представлена написами на каменях, стінах соборів (у тому числі на Софійськім соборі в Києві), на церковному начинні й ін.
Отже, можна зробити висновок, що вивчення епіграфічних колекцій є важливим напрямом діяльності музею. Це допомагає дізнатися справжню історію наших предків, а не припущення дослідників. Адже хто не знає минулого, той не достойний жити в майбутньому.
Література
1. Епіграфічні памятки як історичне джерело і літературний жанр// Збірник на пошану Людмили Алдрішни Проценко. К., 2000. Вип. 4
2. В.А.Замлинский. Специальные исторические дисциплины Киев 1992
3. Спеціальні історичні дисципліни// Довідник. Київ Либідь 2008
4. Нумизматика и эпиграфика// Журнал, К. 1965 Вип. 3
5. НовосадскийН.И.Греческая эпиграфика. 2 изл. М. 1915
6. Рибаков Д. Русские датированные надписи XIXIV ст. М. 1964
7. ФедороваГ.В.Латинская эпиграфика. М. 1969