Валютні операції та ефективність їх здійснення
Курсовой проект - Банковское дело
Другие курсовые по предмету Банковское дело
ином [9, с.178-190].
Для пунктів обміну валюти додатково в доступному для огляду клієнтами місці розміщується інформація щодо назви банку, який відкрив цей пункт, а також назви агента, якщо пункт працює на підставі агентської угоди, та режим роботи пункту обміну валюти; телефон керівника, що відповідає за роботу пункту обміну валюти.
Встановлення режиму роботи пункту обміну валюти є прерогативою
банку, але у прикордонних зонах, аеропортах, на залізничних, морських та річкових вокзалах пункти обміну валюти мають функціонувати не менше 21 години на добу.
У пункті обміну валюти в наявності мають бути такі документи:
1) копія довідки про реєстрацію пункту обміну валюти; витяг з наказу банку про його відкриття;
2) торговий патент;
3) журнал використання РРО в пункті обміну валюти.
Касир пункту обміну валюти повинен мати на робочому місці документ, що засвідчує його особу, штамп пункту обміну.
Касир під час здійснення валютно-обмінних операцій має перевіряти справжність та наявність ознак платіжності предявлених банкнот і дорожніх чеків. Для цього робочі місця касирів обладнуються відповідними приладами на нормативно-правовими актами і довідниками.
При роботі пункту обміну валют банкам забороняється встановлювати обмеження щодо номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти, які є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, з якою здійснюються валютно-обмінні операції.
Здійснення операцій з купівлі та продажу готівкової іноземної валюти і дорожніх чеків. Касири кас банків (фінансових установ) та касири пунктів обміну валюти зобовязані зясовувати резидентність осіб, які мають намір здійснити валютно-обмінну операцію, і попереджати про те, що нерезиденти мають змогу провести зворотний обмін невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту лише за умови предявлення ними довідки за формою №377 [11, с.98-99].
Операції з купівлі у фізичних осіб чи продажу фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти або зворотного обміну фізичним особам-нерезидентам невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземних валют, можуть здійснюватися лише через касу банку.
Операції з продажу готівкової іноземної валюти за готівкові гривні фізичним особам-резидентам здійснюють каси банку з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів із зазначенням у них часу здійснення операцій, а пункти обміну валюти з оформленням квитанції про здійснення продажу іноземної валюти за формою №377 - А.
Квитанція за формою №377 - А видається:
- пунктом обміну валюти банку фізичним особам-резидентам
як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;
- пунктом обміну валюти агента фізичним особам-резидентам як
підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;
- пунктом обміну валюти фізичним особам-нерезидентам як
підтвердження здійснення зворотного обміну невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту.
На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національної валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.
При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:
КК = ОК: (ОК: КП), де (2.1)
КК - курс купівлі;
ОК - офіційний курс;
КП - курс продажу за домовленістю.
Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції повязані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.
Існують два методи котировки іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн використовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.
Можна розглянути приклади визначення курсу продавця і покупця при прямій і непрямій котировці валют на таких прикладах.
Приклад 1.
Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):
1 ф. ст. - 1,6427 дол. США - курс покупця, 1 ф. ст. - 1,6437 дол. США - курс продавця.
Банк в Нью-Йорку прагне продати фунти стерлінгів, одержавши при цьому більше національної валюти (1,6437), а купуючи їх, платити меншу кількість її (1,6427).
Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зістав