Буковинське народне віче
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ові (з чим його поздоровив Крайовий комітет Буковини), відмовившись фактично від ідеї австрійської автономії чи федерації, 2 листопада покинули казарми в Чернівцях і розійшлися по домівках солдати місцевих 41-го та 22-го полків, укомплектованих переважно буковинцями і на які Крайовий комітет мав надію як на свою силову підтримку; за наполяганням У.Н.Р. зі Львова з Буковини почалося відправлення українських січових стрільців для захисту Львова від наступу поляків, що ослабляло становище Крайового комітету та ін. Тож підготовлений проект рішення крайового віча потребував суттєвих коректив.
Буковинське народне віче відбулося в неділю 3 листопада 1918 р. у Чернівцях при участі до 10 тис. осіб від усіх міст, містечок і сіл української частини Буковини. Воно проходило у великих залах міста й під відкритим небом і закінчилося багатотисячною демонстрацією по головних вулицях міста та мітингом на площі Єлизавети (нині Театральна). У гарячих промовах різними були аргументи щодо подальшої долі краю. Але в головному промовці були єдиними. Найхарактерніший лейтмотив віча добре передав у своїх спогадах учасник і один з організаторів віча О.Попович: "На остаток із стихійною силою грянуло гасло народу: Хочемо до України, хоч після (за. - Авт.) Львівської ухвали йшло поки що про автономію для австро-угорської України" [12, с. 185].
Виходячи з права кожного народу на своє національне самовизначення, віче прийняло таку ухвалу: 1) м.Чернівці, українські (за урядовими переписами 1900 і 1910 рр.) повіти Заставнівський, Кіцманський, Вашковецький та Вижницький повністю, Чернівецький та Серетський - за винятком румунських громад, а також переважно українські громади Сторожинецького, Радівецького і Кимполунзького повітів творять окрему українську область; 2) у цій області найвищою визнається влада У.Н.Р. у Львові, якій пропонувалося перебрати державну владу якомога скоріше її повноважним представником у північній частині Буковини - Українським Крайовим комітетом; 3), запрошувалося усі національні меншини визначити свою чисельність (євреї визнавалися окремою нацією); 4) У.Н.Р. пропонувалося укласти конституцію, за якою законодавчі й виконавчі органи влади формувалися б пропорційно до національного складу населення на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні всіх дорослих осіб без різниці статі; 5) засуджувалося посягання румунських шовіністичних кіл на українську частину Буковини і водночас прокламувалася відсутність претензій українців на території, заселені переважно румунами, висловлювалася готовність до мирного порозуміння з Румунською національною радою.
Як можна судити з тексту рішення віча, його автори, базуючись на Статуті У.Н.Р. 18-19 жовтня, все ж враховували зміни в ситуації, які склалися на З листопада: вони з тривогою настоювали на негайному перебранні влади У.Н.Р. або її Крайовим комітетом з огляду на загрозу румунської агресії; тут же звучить засудження цих агресивних замірів; нічого вже не згадується про австрійську автономію. Та певною несподіванкою для організаторів віча була остання вимога, сформульована на самому вічі його рядовими учасниками: "Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України" [3. - 1918. - 10 листоп.].
Отже, у цьому порівняно невеликому за обсягом, але емкому за змістом документі відбито найсуттєвіші прагнення й домагання буковинських українців:
- у переломний момент в їхній історичній долі разом з іншими етнічними українцями мирним шляхом досягти національного самовизначення на своїй чітко окресленій території споконвічного проживання без порушення таких же прав своїх сусідів-румунів у південній частині краю чи представників інших національностей, що розсіяно мешкали на його теренах;
- у звязку з крахом старої державної системи, в якій вони перебували не зі своєї волі протягом майже півтораста років, передати владу у своєму краї легітимне обраному (за участю своїх представників) вищому органу влади Західноукраїнської держави, що виникла на українських землях Австро-Угорщини як самостійна;
- добиватися, щоб ця нова держава, до якої вони вступили добровільно разом із іншими етнічними українцями колишніх австрійських володінь, була цивілізованою, базувалася не на гіршій, а навіть кращій від австрійської конституції, де влада поділялася б на законодавчу і виконавчу і в якій пропорційно до своєї чисельності були б представлені як українці, так і інші національності;
- використати у творенні нової української держави попередні демократичні завоювання, зокрема загальне виборче право (введене на вимоги трудящих у 1907 р.) як основний принцип формування різного рівня органів влади;
- ставши на шлях державотворення, проявити рішучість у боротьбі за відстоювання суверенних прав своєї нової держави і справжньої Батьківщини проти територіальних зазіхань агресивних сусідів усіма засобами, аж до збройних, але старатися насамперед використовувати дипломатичні методи (переговори), викривати неправедні дії своїх супротивників перед світовою громадськістю й водночас аргументовано доводити свою правоту;
- вважати, що обєднання буковинців, галичан, закарпатців у Західноукраїнську державу є лише першим етапом державотворення, необхідно водночас заявити про перспективу подальшого державотворення - обєднання усіх українців в одну Соборну Українську державу незалежно від існуючих там на даний момент форм влади, бо влада - явище тимчасове, а народ - вічний; обєднання всі