Буковинське народне віче
Информация - История
Другие материалы по предмету История
овінції з окремим сеймом", яка включала б територію Східної Галичини і Північної Буковини [16, с. 20].
26 грудня 1899 р. у Львові остаточно оформлено Українську націонал-демократичну партію, яка у своїй програмі ставила завдання поділу Галичини на українську й польську частини, Буковини - на українську й румунську і створення з українських земель "одної національної провінції". Водночас у тій же програмі говорилося: "Ми, галицькі русини, часть українського народу заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є дойти до того, щоби цілий руский народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та зєднався з часом в однопільний національний організм" [15, с. 327].
У такому ж напрямі діяли й українські партії Буковини. Так, Українська національно-демократична партія (або ще поступова) у своїй програмі, прийнятій у 1908 р., у справах національних висувала вимогу: "Єдність і самостійність українського народу. Ми будемо змагати до національної автономії і спільносте українців у державі" [3. - 1908. - 27 берез.].
Більшою конкретизацією в цьому питанні відзначалася Українська радикальна партія Буковини, яка у своїй програмі, прийнятій 1909 р., ставила таке завдання: "Повна політична і національна автономія українців в складі Австрійської імперії. Обєднання українців Галичини і Буковини і виділення окремого національного краю" [13. -1909. - 10 берез.].
Доречно сказати, що й окремі румунські політики Буковини підтримували подібну ідею. Так, відомий діяч А.Попович виступив у 1906 р. з проектом федеративного переустрою Австро-Угорщини за національно-територіальним принципом. Серед національно-територіальних одиниць передбачалося створення українського штату в складі Східної Галичини й північної частини Буковини та румунського штату в складі Трансільванії й південної частини Буковини [10, с. 105]. У такому ж контексті обговорювалося це питання й напередодні Першої світової війни.
З проголошенням у листопаді 1917 р. УНР група західноукраїнських політичних діячів звернулася в грудні 1917 р. до Центральної Ради з вітальним листом, у якому, між іншим, зазначала, що якби в Австрії не було вирішене українське питання, то таке "розвязання повинно наступити шляхом воззєднання західноукраїнських земель з УНР" [16, с. 32]. Але основна частина українських діячів у Львові й Чернівцях продовжувала виступати за автономію в складі Австро-Угорщини. Євген Левицький на засіданні Української парламентської репрезентації (У.П.Р.) 19 грудня 1917 р. виступив за те, щоб у складі Австро-Угорщини "реституювати" (відродити. - Авт.) староукраїнське королівство галицько-волинське разом з українською Північною Буковиною і евентуально (можливо. - Авт.) з іншими українськими областями монархії" [16, с. 33].
Після проголошення незалежності Української Народної Республіки на Наддніпрянщині остання на Брестських мирних переговорах поставила перед делегацією Австро-Угорщини питання про приєднання до України не тільки Холмщини, але й австрійських територій, заселених українцями, - Східної Галичини та північно-західної частини Буковини. Через свою слабкість УНР не вдалося тоді цього добитися, але в таємному протоколі до мирного договору 9 лютого 1918 р. було зафіксовано зобовязання австрійського уряду не пізніше 20 липня 1918 р. внести в парламент проект закону, за яким "частину Східної Галичини, заселену більшістю українців, відлучать від цього коронного краю і обєднають з землями Буковини в окремий коронний край" під назвою "Королівство Галичина і Володимерія". Далі зазначалося, що "всі імператори Австрії повинні присягати як королі Галичини і Володимерії", що це буде окрема автономна держава з власною конституцією, сеймом, урядом, місцевим самоврядуванням, крайовим ополченням. Центральний уряд і парламент не матимуть права втручатися в її внутрішні справи, її стосунки з австрійською державою будуть аналогічні тим, які склалися у взаємовідносинах між Австрією й Угорщиною [1, с. 88-89; 11, с. 136]. Проте австрійський уряд під тиском "Кола польського" всупереч протестам української сторони, зокрема гетьмана П.Скоропадського, 16 липня 1918 р. відмовився від вищезазначених домовленостей, а текст останніх було спалено [ 11, с. 13 6-13 9].
Цим самим австрійські правлячі кола викликали до себе недовіру й певні антиавстрійські настрої як з боку українських лідерів Галичини та Буковини, так і широких верств населення. Вперше повідомлення про таємну угоду між Австро-Угорщиною і УНР щодо створення із Східної Галичини і північно-західної Буковини окремого коронного краю і про відмову австрійського уряду виконати це зобовязання зявилося на сторінках буковинської преси десь приблизно 11 липня 1918 р. Цього дня газета "Сгегпоіігег МогепЫаи" ("Чернівецька ранішня газета") у передовій статті "Польсько-українське питання і його значення для Буковини" повідомляла про цю таємну угоду, наводила з цього приводу слова премєр-міністра Зайдлера. Наступного дня ця ж проавстрійська газета в передовій статті "Чи мусить бути Буковина розділеною" заперечувала доцільність такого поділу [7. - 1918. - 12 лип.].
У звязку з тим, що таємне стало явним і не на користь українців, в українських впливових колах Галичини та Буковини австрійська політика в українському питанні піддавалася критиці (у пресі, на різних зібраннях), лунали заклики активізувати діяльність по самостійному вирішенню цього питання. 29 вересня у Відні представники української громадськості