Цицерон "Про державу"
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Анотацiя
На першоджерело: Цицерон тАЬПро державутАЭ
У творi Цицерона тАЬПро державутАЭ розглядаються та аналiзуються деякi державно-правовi явища, такi як держава, форми державного правлiння, висловлюються думки, яка форма найкраща на прикладi Стародавнього Риму, також автор торкаСФться таких понять як право та закон. Текст твору поданий у формi дiалогу чи диспуту з метою зясування iстини. Диспут розгортаСФться мiж римськими фiлософами такими як Лелiй, Фiл, iинiон, Туберон та iн. Вiн триваСФ протягом трьох днiв та викладений у шести книгах. Книги не мають своiх назв i чiткого розмежування за темами, вони повязанi за змiстом. У кожнiй наступнiй книзi продовжуСФться тема попередньоi.
Перша книга починаСФться зi своСФрiдного вступу, в якому автор говорить, що якби предки не ставили благо держави понад усе, то не позбавили би Рим вiд нашестя галлiв, не врятували би вiд нападу Пiра, вiд жаху, який у Риму викликав Карфаген, не згасили би пожежi другоi пунiчноi вiйни, не здолали б ворогiв. Доблесть знаходить собi найкраще застосування в управлiннi державою, не на словах, а на справi. Далi висловлюСФться думка, що той громадянин держави заслуговуСФ повагу, який примушуСФ робити те, до чого фiлософи своСФю промовою можуть схилити лише небагатьох. Держава маСФ засновуватися на мудрому управлiннi мудрих людей. Але мудра людина не стане приймати нiякоi участi у справах держави, якщо тiльки обставини та необхiднiсть не примусять ii. У творi також стверджуСФться що, вiтчизна породила нас не для того, щоб не чекати вiд нас нiякоi пiдтримки i тiльки, слугуючи нашим вигодам, створювати для нас безпечне середовище для життя у дозвiллi, але для того, щоб вона сама собi на користь взяла у заставу багато великих сил нашого духу, розуму, мудростi, та надала нам для наших потреб лише стiльки, скiльки може залишитися пiсля задоволення ii власних потреб. Тобто громадяни мають пiклуватися про свою державу та робити все для ii змiцнення. Нi в однiй справi доблесть людини не наближаСФться до могутностi богiв бiльше, нiж це вiдбуваСФться пiд час заснування нових держав чи при збереженнi заснованих.
Пiд час дискусii висловлюються рiзноманiтнi думки стосовно держави, зокрема Лелiй зазначаСФ, що цiлком можливо, щоб в державi був один сенат та один народ i якщо цього буде досягнуто, то люди зможуть жити краще та щасливiше. Найкращим СФ державний устрiй, залишений нам предками. Далi iинiон як найкращий знавець держави зазначаСФ, що через те, що ми розглядаСФмо питання держави, потрiбно розглянути спочатку, що собою являСФ держава. Держава СФ надбанням народу, а народ це обСФднання багатьох людей, повязаних мiж собою згодою в питаннях стосовно права та спiльнiстю iнтересiв. Першою причиною такого обСФднання СФ потреба жити разом. Таким чином держава це надбання суспiльноi общини чи громади. Усяке обСФднання людей, всяка громада та держава повинне бути довговiчним, керуватися радою, а рада повинна походити з тiСФi ж причини, яка породила суспiльну громаду. Далi здiйснення влади слiд доручити однiй людинi або декiльком виборним людям, або це повинна взяти на себе велика кiлькiсть людей, тобто громадян. Коли верховна влада знаходиться у руках однiСФi особи такий державний устрiй називаСФться царською владою. Коли верховна влада знаходиться у руках декiлькох обраних, то громадянська община управляСФться волею оптиматiв. Народною СФ така громада, в якiй вся влада знаходиться у руках всього народу. За царськоi влади всi iншi люди вiдстороненi вiд загального законодавства та прийняття рiшень. У державi оптиматiв народ ледве користуСФться свободою, позбавлений участi в нарадах та у владi, коли ж все здiйснюСФться з волi народу, то який би справедливий та помiркований вiн не був сама рiвнiсть це не справедливо, якщо в ньому немаСФ ступенiв (станiв) у громадському становищi. РЖз вказаних видiв устрою немаСФ такого, за якого держава б не прагнула по обривчастому та слизькому шляху до того чи iншого нещастя. Тобто кожен iз цих устроiв прагне до вiдхилень у негативний бiк. Наприклад повновладдя афiнського народу, коли воно перетворилося на безумство та сваволю натовпу, виявилося згубним. Народу у державi з царською формою правлiння не вистачаСФ свободи. Коли цар починаСФ бути несправедливим цей державний устрiй руйнуСФться правитель стаСФ тираном. Якщо ж несправедливо починають правити оптимати це перетворюСФться раду найперших людей, якi турбуються про власнi iнтереси i забувши про благо для всього народу. Але разом iз тим у кожнiй формi держави ми вiдчуваСФмо щось позитивне. Наприклад влада царя нас приваблюСФ своiм благовелiнням та турботою справедливого царя про своiх пiдданих немов батька про своiх дiтей. Оптимати чи влада небагатьох найперших людей у державi приваблюСФ нас своСФю мудрiстю; влада народу свободою. При порiвняннi справдi важко вибрати чого бiльше за всього ми бажаСФмо. На думку фiлософа найбiльшоi уваги та схвалення заслуговуСФ так званий четвертий вид державного устрою, який утворений шляхом рiвномiрного змiшування трьох вищезазначених форм. Бажано, щоб у державi було з одного боку щось визначне царське, з iншого, щоб частина влади була видiлена та надана авторитету найперших людей, а деякi державнi справи надати на розсуд та волю народу. Такий устрiй характеризуСФться рiвнiстю та мiцнiстю. У такому змiшаному державному устроi державнi перевороти практично неможливi, за винятком тiл