Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
вні, у Південному Приморї й у Південного Сахаліну з березня по травень. В американських берегів нерест відбувається в трохи інші строки: в о-ви Кодьяк у травні червні, у Південно-Східної Аляски в березні, у Британської Колумбії й Каліфорнії із грудня по квітень. Весняні підходи оселедця до берегів відбуваються в трохи (24) послідовних хвиль (ходів): спочатку підходить більша риба, потім більше молода. По закінченні нересту оселедець відходить від берега для нагулу. Нагульна, або що жирує, оселедець підходить до берегам для відгодівлі в літню пору, роблячи тут добові вертикальні міграції. Розрізняють періоди весняної, або преднерестової, відгодівлі (квітень травень), нерестового голодування (травень червень), літньої відгодівлі (з кінця червня по серпень) і зимового ослаблення харчування. Основу харчування становлять евфаузіеві рачки, калануси, хробаки-стрільці. Дорослий оселедець нагулює до 18,725,7% жиру, дрібний до 2332% жиру. Особливої жирності 2033% жиру досягала великий літньо-осінній (що ловився з липня по жовтень) східнокамчатський жупановский оселедець, що мав у довжину 3442см.
Промисел тихоокеанського оселедця робиться переважно неводами в берегів.
Чисельність тихоокеанського оселедця піддається ще більш різким коливанням, чим чисельність атлантичного оселедця. Наприклад, дуже великої чисельності досягала в першій третині нашого століття раса сахаліно-хоккайдского оселедця. Підходи оселедця до берегів Сахаліну представляли грандіозне явище.
Морські оселедці найважливіша основа світового рибальства: улови їх становили в 19601967р. близько 8% загального світового улову риб і безхребетних.
Чилійський оселедець
Чилійський оселедець (Clupea bentincki) звичайна риба в берегів Чилі до півдня від 37 пд. ш. По будові він ближче до східного оселедця, чим до атлантичного. У нього немає зубів на сошнику; кількість хребців усього 4446, як у шпротів; довжина до 12,5см.
Три види оселедців роду Мандуфиї (Ramnogaster) живуть у водах Уругваю й Аргентини. Тіло в мандуфиї стисле з боків, черево опукле, із зубчастим кілем з постачених шипами луски, рот невеликі, верхній; черевні плавці зрушені далі вперед, чим в оселедців і шпротів, їхні підстави перебувають поперед підстави спинного плавця. Це невеликі рибки, довжиною близько 910см, розповсюджені в прибережних водах, естуаріях і ріках. Зграї мандуфиї зустрічаються в солонуватих водах і входять у ріки разом зі зграями атерин; харчуються дрібними рачками планктонів.
Рід Шпроти, або Кільки
Рід Шпроти, або Кільки (Sprattus), розповсюджений у помірних і субтропічних водах Європи, Південної Америки, Південній Австралії й Новій Зеландії. Шпроти близькі до морських оселедців роду Clupea, відрізняються більше сильним розвитком кільових луски на череві, що утворять шиповатый кіль від горла до ануса; менш зрушеним уперед спинним плавцем, що починається в них далі назад, чим підстави черевних плавників; меншим числом променів у черевному плавці (звичайно 78), меншим числом хребців (4650), плавучою ікрою й другими ознаками. Шпроти дрібніше морських оселедців, вони не бувають крупніше 17 18см. Вони живуть до 56 років, але звичайна тривалість їхнього життя 34 роки.
Європейський шпрот
Європейський шпрот (Sprattus sprattus) населяє моря Західної й Південної Європи від Гибралтару до Лофотенских островів (північний шпрот), Балтійське морі (балтійський шпрот, або кілька), північну частину Середземного й Чорного морів (південноєвропейский, або чорноморський, шпрот). У Північному й Норвезькому морях північний шпрот (S. sprattus sprattus) тримається ближче до берега, чим оселедець, підходячи для нересту на глибини 2040м, головним чином із квітня по червень. Промислові скупчення шпроту знаходяться переважно в центральній і північній частинах Північного моря й у берегів Південної Англії, Бельгії, Голландії й Норвегії.
На другому році життя північний шпрот досягає 911,5см довжини й жирності вище 7%. У цей час він є обєктом інтенсивного промислу. Виготовлені зі шпроту консерви високо цінуються (частково йшли під етикеткою сардини).
Балтійський шпрот
Балтійський шпрот, або кілька (S. sprattus balticus), зустрічається в найбільшій кількості в бухтах південно-західних берегів Балтійського моря й у входу у Фінський і Ризький затоки. Харчується планктонними рачками, головним чином евритеморою. На другому році життя досягає довжини 7,511,2см, на третьому 10,614,1, на четвертому 12,615,0см, накопичуючи від (3,6) 4,1 до 15,2% жиру. Найбільш жирний буває восени й узимку, найменш жирний у період нересту, із квітня по липень. Полової зрілості досягає звичайно при довжині 12см, рідше з 8,59см довжини. Для нересту шпрот відходить від берегів і метає свою плавучу ікру головним чином над глибинами 50 100м при солоності від 45 до 1718 проміле й температурі води близько 1617 С. Балтійський шпрот, як і салака, планктоноїдна риба, частково конкурує з нею через їжу. Балтійський шпрот-кілька важлива промислова риба, що дає приблизно від 10 до 20% усього улову риби в Балтійськом морі. Копчені шпроти дуже смачні. Консерви зі шпротів у маслі користуються заслуженої популярністю. Точно так само гарна солона кілька.
Чорноморський шпрот
Чорноморський шпрот (Sprattus spral-tus phalericus) найбільш численний в Адріатичне й Чорному морях, де його промишляють. Чорноморський шпрот дотримується звичайно помірковано холодних шарів води, від 68 до 1517С, піднімаючись зимою до поверхні, а в теплий час віддаючи перевагу більше прохолодній воді на глибині від