Формування пізнавальних інтересів підлітків
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
? перехід від одного етапу розвитку пізнавального інтересу до іншого.
1.2 Навчально-пізнавальна діяльність учнів: зміст і основні критерії
Основою розвитку і виховання дитини є навчально-пізнавальна діяльність. Саме в процесі спілкування з учителем і однолітками формуються соціальна сутність і життєва активність особистості, встановлюється звязок з людьми. Це положення спонукає до ретельного аналізу навчально-пізнавальної діяльності школяра, її структури і основних компонентів. Важливим завданням є і виявлення її чинників, що залежать як від індивідуальних особливостей кожного учня, так і від обєктивно існуючих умов (змісту навчального матеріалу, логіки предмета, закономірностей навчального процесу, гносеологічних основ учіння та ін.).
Розкриваючи сутність поняття навчально-пізнавальна діяльність школяра, зясуємо насамперед невіддільно повязане з ним поняття активність. Зазначимо, що ця наукова категорія досліджується в різних аспектах: психологічному, біологічному, соціологічному. Термін активність походить від латинського activus і означає енергійний, ініціативний, діяльний. Наприклад, відомий український психолог Г.С. Костюк у Педагогической энциклопедии трактує активність як здатність змінювати навколишню дійсність відповідно до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса, активність виявляє себе в енергійній, ініціативній діяльності, у праці, навчанні, в громадському житті, різних видах творчості, у спорті, іграх та ін.. У роботах В.О. Сухомлинського застосовується діалектичний підхід до визначення поняття активність. На думку вченого, активність характеризується передусім сутністю діяльності, тому що тільки в діяльності виявляється сутність особи. Один з видатних психологів С.Л. Рубінштейн указував на необхідність розрізняти, а не ототожнювати поняття активність і діяльність, як це робиться деякими авторами.
Отже, поняття активність є багатогранним і багатоаспектним. Розглянемо його в більш конкретному розумінні, а саме як навчально-пізнавальну активність учнів. На нашу думку, це поняття можна трактувати через визначення тих якостей особистості, які виявляються в її прагненні до навчально-пізнавальної діяльності, в тому числі і самостійної, а також у процесі її безпосереднього здійснення, у виборі раціональних шляхів досягнення поставленої мети.
Усі види активності за основними функціями умовно поділяються на два типи: адаптивні і продуктивні. Адаптивні забезпечують пристосування до діяльності; продуктивні це основа для виникнення і становлення різних психічних новоутворень, які не є необхідними для адаптації. Адаптивні типи активності і відповідні їм процеси сприяють формуванню численних стереотипів поведінки, звичок, навичок, установок, які є основою стандартних форм поведінки і діяльності. Типовою формою навчання при адаптивній активності є навчання за зразком. Для продуктивних типів основою є пізнавальна активність субєкта, а мотивом пізнавальні потреби, кінцевим результатом задоволення яких виступає новизна обєкта пізнання.
У контексті нашого дослідження важливо з ясувати поняття пізнавальна активність. Зазначимо, що в працях науковців немає єдиного підходу до його визначення. Наприклад, І.Ф. Харламов характеризує пізнавальну активність як стан учня, що відповідає його прагненням до навчання, є виявом вольових зусиль і розумовим напруженням у процесі оволодіння знаннями. Дослідник М.І. Махмутов трактує пізнавальну активність як виявлення у навчальному процесі емоційної, вольової та інтелектуальної сторін особи. Науковець Т.І. Шамова розглядає пізнавальну активність учнів як їхню розумову діяльність, що спрямована на досягнення певного пізнавального результату, і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на навчальний матеріал на основі пізнавальної потреби.
При визначенні цього поняття зявляється новий термін самостійність. Відомий учений І.Я. Лернер розглядає його як ширше у порівнянні з активністю і тому вважає головним завданням на практиці підносити активність до рівня самостійності. М.О. Данилов підкреслює, що найвагоміші результати досягаються саме тоді, коли поєднується пізнавальна активність з розвитком самостійності.
Зазначимо, що в Педагогической энциклопедии дається таке визначення активізації процесу навчання це поліпшення методів і організаційних форм навчальної роботи, яка забезпечує активну і самостійну теоретичну та практичну діяльність школярів у всіх ланках навчального процесу.
У сучасних умовах активізація навчання школярів розглядається не тільки як процес керівництва їхньою активністю, адже важливим є і процес активізації своєї діяльності ними самими.
Отже, аналізуючи наведені вище визначення, вважаємо за доцільне включити до навчально-пізнавальної діяльності учнів, крім навчання та виховання, і їхній різнобічний розвиток. Активізація навчально-пізнавальної діяльності веде до суттєвих змін у житті особистості, в її свідомості, до новоутворень в інтелектуальному і моральному розвитку, тобто сприяє становленню учня як індивідуальності.
Пізнавальні потреби, мотиви, інтереси учнів є внутрішніми стимулами навчально-пізнавальної активності. Процес задоволення пізнавальної потреби здійснюється як пошукова пізнавальна активність, спрямована на відкриття невідомого [21;17