Фiлософсько-етичне обгрунтування сенсу людського життя
Доклад - Философия
Другие доклады по предмету Философия
У життi сучасноi людини полiфонiчне поСФднанi сенси багатьох культур, що генерують смислову перспективу персонального, особистiсного ставлення до життя, що осягаСФться. Можливiсть i здатнiсть осмислити навколишнСФ i своСФ життя зявляСФться у взаСФмодii iндивiда iз зовнiшнiм свiтом, у спiлкуваннi з iншими людьми i самим собою.
Людина осмислюСФ (надiляСФ сенсами) все, що ii оточуСФ, а також власнi дii, вчинки, моральне значення своСФi дiяльностi для самоствердження. На певному рiвнi соцiально-психологiчноi зрiлостi особистостi в структурi самосвiдомостi виникаСФ потреба, задовiльнення якоi являСФ собою складне i необхiдне завдання: осмислення буття людини i визначення сенсу власного життя, свого призначення, покликання.
Якщо звернутися до iсторii фiлософсько-етичного обгрунтування сенсу людського життя, то виявляСФться, що багато сучасних уявлень, теоретичних дослiджень з цього питання в своiх обгрунтуваннях сходить до iдей минулого, наповнюючись конкретним змiстом даного iсторичного часу, його культури.
Античнi фiлософи стверджували, що сенс життя мiститься i в тих формах i засобах життСФздiйснення, якi облагороджують, пiдносять людину над ii природним iснування. Розум, знання, i здатнiсть творити добро запобiгають стихiйнiй течii життя i упорядковують прагнення i цiлi людини. Тому сенс життя вбачаСФться в удосконаленнi свого розуму, своiх прагнень i здiбностей, як тих, що забезпечують вище благо.|
Фiлософсько-релiгiйне розумiння сенсу життя в середнi вiки, яке потiснило антропоцентричнi погляди античних фiлософiв, звязало цiнностi життя людини з потойбiчним, божественним свiтом i пiдкорило сенсожиттСФвий вибiр людини волi Бога. Тепер сенс життя вбачався у служiннi Всевишньому, подоланнi в собi грiховностi, моральному буттi заради досягнення Божоi благодатi.
Епоха Вiдродження з новою енергiСФю активiзувала проблему обгрунтування сенсу життя реальноi людини як творчоi iндивiдуальностi, яка здатна бути тим, ким бажаСФ.
Питання про призначення людини, значимiсть ii життя, сенс ii дiяльностi незмiнно ставить фiлософсько-етична думка Нового часу. Так, наприклад, РЖ.Кант стверджуСФ, що людина належить, перш за все, до свiту умодосяжного, у звязку з чим добро, воля i обовязок, пробудженi власним розумом, визначають, спрямовують i надають цiнностi людському життю.
Г.Гегель вважав призначення людини в тому, щоб пiдняти своСФ окреме iснування до загальноi природи, що, в свою чергу, повязано з опануванням досвiду роду людського, його культури, з прилученням до загальних духовних цiнностей i суспiльне значимоi дiяльностi.
Питання про сенс життя, що постаСФ перед кожною людиною, що мислить, завжди маСФ минуле в iсторичному досвiдi, i свою новину у свiдомостi i самосвiдомостi конкретноi iсторii i особистостi.
У пошуках сенсу життя для людини неприпустимi позицii iнших, бо це буде не свiй, а чужий сенс. Безперечно, особистiсний сенс не утворюСФться iзольовано вiд суспiльства, його цiнностей та iдеалiв, якi iндивiд опановуСФ в процесi формування свiдомостi i самосвiдомостi. Але вивчити, виховати сенс життя неможливо, а кожнiй людинi потрiбний власний життСФвий сенс, можливiсть чого лежить у площинi iндивiдуального бажання, усвiдомленого пошуку i утвердження як результату самостiйноi творчостi особистостi. РЖ, незважаючи на те, що, як свiдчать соцiологiчнi дослiдження, сенси життя рiзних людей достатньо типовi, кожен з них iндивiдуальний, неповторний, унiкальний за емоцiйною i змiстовою наповненiстю, як унiкальна i неповторна кожна людина. Сенс життя тiсно повязаний з головною метою життя людини. Головна чи кiнцева мета життя це стiйка, iстотна мета, що виражаСФ корiннi iнтереси особистостi, вiдносно якоi усi iншi промiжнi життСФвi цiлi служать засобом. Мета життя виступаСФ провiдним орiСФнтиром життСФвоi дiяльностi, звязуючи останню з iдеалом особистостi. РЖ саме в цiй своiй якостi мета життя близька до поняття сенсу життя, але не тотожна йому. Визначення мети життя один iз способiв усвiдомлення його сенсу. Злиття iдеалу i мети надають життю людини сенс.
Необхiднiсть сенсовизначення життя зумовлена потребою людини в орiСФнтуваннi власного iснування i прогнозуваннi результатiв власноi життСФдiяльностi, що стаСФ важливою субСФктивною умовою самореалiзацii особистостi.
Зрозумiло, що з розвитком особи сенс життя може змiнюватись. Це зумовлено матерiально-економiчними, соцiальними, духовними змiнами, досвiдом, а наслiдок змiна потреб, цiннiсних орiСФнтацiй, iдеалiв.
Матерiальнi основи життя грають значну роль у формуваннi сенсожиттСФжвих позицiй. У сучаснiй дiйсностi ми маСФмо можливiсть спостерiгати, як економiчна нестабiльнiсть у суспiльствi i соцiальнi проблеми, що виникають через неi, деформують життСФвi орiСФнтацii багатьох людей незалежно вiд вiку i статi.
Змiни життСФвих сенсоутворень звязанi також з досвiдом, набутим роками. Кожна соцiальна роль (син, дочка, учень, студент, фахiвець, чоловiк, дружина, мати, батько тощо), що програна, пережита iндивiдом в особистiсному досвiдi, накопичуСФ все новий потенцiал осмислення життСФвих прiоритетiв, викристалiзуСФ цiлi, якi позначають перспективний рух у буттi.
Слiд ще раз пiдкреслити, що у суспiльнiй свiдомостi мiстяться сенси, вже накопиченi поколiннями, цiннiснi переваги рiзних культур i суспiльне заохоченi життСФвi цiлi та iдеали. У духовному свiтi окремого iндивiда цi смисли фiксуються у виглядiв стiйких соцiальних стереотипiв, якими людина корис